Життя, донедавна — тужливе, печальне,
хмелить, мов од пляшки міцної «мадейри».
Бо я відтепера живу на Почайній,
на славнім проспекті Степана Бандери!
Як часто на божій землі забуваєм
в юрбі метушливій, хто є ми, ба — де ми.
Тож, нашепотівшись із озером, з гаєм,
вертаю домів — до Степана Бандери.
Глухий та байдужий, кишить обиватель,
проспектом снує, ще допіру — Московським.
То що і для чого йому здобувати? —
питання, бррридке для плебея і ковзке.
Не треба дволикості гасел, овацій.
Наш край — не рязанський пропитий генделик.
Маленькі Шухевичі і Коновальці
ростуть на проспекті Степана Бандери.
Щоб звичну ідилію кавово-чайну
колошкати так, аби «всє обалдєлі».
Тож будьте і Києве, й бабко Почайна
достойними ймення Степана Бандери.
Я вас заклинаю, мов посох мольфара,
мов з давніх довколишніх сіл — ворожбити:
летіть балалайки, летіть самовари
до біса, разом із коритом розбитим!
Пригостимо вас прочуханом повчальним.
Бо в нас є свої Че гевари й Мандели!
Як в пазусі Бога, живу на Почайній,
на кращому в світі проспекті — Бандери!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2018
автор: Олександр Обрій