Як боляче, що мало я ще знаю,
життя ж уже до краю добіга,
і кожна його мить стає вагома,
важлива і до болю дорога...
Черешні постаріли й мої вишні,
і яблуні схились до землі,
а диво - птахи в гості до них вийшли,
цвірінькають до них свої пісні...
Туди часом заходить легкий вітер,
і сипле ціле стадо казочок...
І хоч давно відцвів у саду квітень,
він порина в осінній холодок...
Кущі він розгортає,як конверти,
і загляда в усі його кутки...
Нашіптує тихесенько легенди,
хоч і не зна, чи є вони таки...
Кожен садок,ніби розкрита книга,
у ньому і краса є, і тепло...
Чи переможе Марс*,а чи Астрея**,
надіємось що все ж таки добро...
Тож хочеться мені ще знань додати,
та заважають стомлені роки...
Вагоме в кожну мить хочу піймати,
молюсь,щоб не зміліли знань ріки...
* Марс-тут Бог війни,**Астрея- богиня справедливості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806701
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.09.2018
автор: геометрія