[i]Сонце осіннє, мов лампа в кімнаті,
лагідно сліпить сенс дилетантський.
Метелик останній чи привид надії
шугнув попри мене як гонщик заправський.
Його не догнати уже та й навіщо
час поспішати - одна сміховинність.
Стою в павутині думок наче Ніцше,
і листом пожовклим дивлюся у вічність.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806671
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2018
автор: Мандрівник