Ти лежиш у полі, а над полем – небо…

Ти  лежиш  у  полі,  а  над  полем  –  небо,
Ти  лежиш  і  знаєш:  поспішати  треба!
Тут  війна  довкола,  ця  краса  –  омана!
Як  змія,  підступна  сторона  незнана!

Ти  лежиш,  солдате,  в  морі  із  колосся,
Пишно-золотому,  як  її  волосся…
Милої  волосся  подушку  вкривало,
Море  золотаве  спати  не  давало…

І  тепер  не  спиться,  та  не  та  причина,  –
Ця  краса  навколо  –  наче  домовина!..
Можна  не  проснутись,  ледь  зімкнувши  віки,
Можна  залишитись  спати  тут  навіки…

Ти  лежиш  у  полі,  а  над  полем  –  сонце,
Те,  що  заглядало  у  твоє  віконце.
Крадькома  крізь  штори  пробиралось  в  хату,
Гріло  й  цілувало  лагідно,  як  мати.

А  тепер  не  гріє  –  обпікає  щоки,
Палить,  випікає  в  серці  слід  глибокий.
Вже  не  стерти  з  серця  ту  пекучу  мітку…
Заживуть  ці  рани,  звісно…  Та  не  швидко.

Соняшник  самотній  дивиться  на  тебе...
Скільки  ж  пережити  тобі,  Сонце,  треба!..
Скльки  пережити...  Скільки  пережито!..
Скільки  побратимів  тут  війною  вбито...

Ти  лежиш  у  полі,  а  над  полем  –  хмари,
Десь  сидять  у  кріслах  виродки  й  нездари,
Ті,  що  розв`язали  цю  війну  прокляту,
Ті,  які  наслали  нам  біду  у  хату!

Ти  лежиш,  солдате,  й  не  пускаєш  зброї…
Виживи,  будь  ласка,  доблесний  наш  воїн!
А  у  цьому  ж  небі  і  Господь  витає…
Де  ж  та  правда,  Боже?  Ми  її  не  знаєм.
Липень,  2014р.

Фото  загиблого  бійця  Антона  Кірєєва.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806545
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 14.09.2018
автор: Спасиба Світлана