В руках тримаю пожовтілі, давні фото.
А в них – дитинство і усе моє життя.
Мережить серце нестихаюча скорбота.
Адже немає у минуле вороття.
Застиг годинник на зажурених світлинах.
На них батьки, колись веселі й молоді.
Бабуся поруч з дідусем біля хатини.
Подій минулих – відгомони золоті.
А на очах щораз бринять підступні сльози,
Бо найрідніші відлетіли за межу.
Не стріне матінка на рідному порозі.
Лиш уві сні до неї раптом забіжу.
Немає батька вже багацько довгих років.
Згубився в зоряних, невидимих світах.
А я чомусь його і досі чую кроки
І бачу усмішку на зморених вустах.
Лишився в пам'яті його ласкавий погляд.
Любов безмежна, неосяжна доброта.
Мого дитинства – незабутній, світлий спогад.
Прощання з ним – пекучий біль і пустота.
В руках тримаю пожовтілі, давні фото.
А в них – мій шлях, моя душа, моє життя.
Але все важче відкривати з кожним роком,
Той час, куди немає більше вороття.
13. 09. 2018 Л. Маковей
Фото з мого альбому. Я з мамою, маленька. І вже доросла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2018
автор: laura1