Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos — слово з наголосом на передостанньому складі) — суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І.Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду належали до категорії “жіночих рим”: півень — дивень тощо).
В українській силабо-тонічній версифікації П.р. чергується переважно з окситонною римою. Однак трапляються випадки наскрізного парокситонного римування:
В малій кімнаті стіни, наче руки,
тримають полохливу тишу в жмені.
Сіріють тіні просиво-зелені,
самітна свічка блимає зо скуки.
(Б.-І.Антонич)
П.р. збігається не лише з парокситонною клаузулою, а й із внутрішнім римуванням:
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!
(М. Вороний)
Гей, на весла, щоб понесла
Буря човен на простір…
(Г. Чупринка)
П.р. була притаманною силабічному віршуванню ренесансно-барокової доби в Україні, що засвідчує одна з гербових епіграм Т. Земки “На старожитний клейнод їх милостей панів Балабанів”:
Дому цних Балабанів цниї теж клейноти,
Знаками суть чулої і ділної цноти…
Ця традиція позначилась і на подальшій еволюції української версифікації. Принаймні, в одичній строфі І. Котляревського (“Енеїда”) П.р. пропорційно у співвідношеннях 6-ти до 4-х переважає окситонну риму.
Це простежується у творчості Т. Шевченка, П. Куліша та ін.
Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості.
Наприклад:
Тихий сон на горах ходить,
За рученьку щастя водить.
І шумлять ліси вже тuхше,
Сон мені квітки колuше.
Спіть, мої дзвіночки сuні,
Дикі рожі в полонuні!
(О. Маковей. «Сон»)
Чорніє повітря, шляхи засиніли,
Гойднулися квіти пахучими снами,
Натомлені села вечеряти сіли
Під грушами, вишнями і небесами.
І, тихий туман пригорнувши до себе,
Вечеряє поле піснями з долин,
Над селами й полем вечеряє небо,
Вмокаючи в ріки хлібини хмарин.
(М.Вінграновський «Вечірнє»)
Ніч. На стоках небозводу
Мерехтять сріблисті зорі,
Чорні пасма скиб на морі
Крає вістря пароходу.
(П. Карманський)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806270
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.09.2018
автор: Теоретик