Ворушить мене сьогодення,
немов на вітерцю тростину,
має багато впливу.
Боюся потрапити у непам'ять,
не пізнавши любові та силу життя.
Почуття й досі, як у тому полоні.
Стою я біля руїн свого життя,
та й у вітерця питаю,
чи будуть ще в житті
радощі щастя-розмаю?
Нехай нарешті обминуть
мене печалі, й на Світі
буде тільки Мир,
війні місця не стане.
Хоча на Землі ми всі грішні,
та Господи пробач,
розжени нічну млу життя,
щоб були ми втішні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806244
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.09.2018
автор: Svitlana_Belyakova