Міняють люди землю і себе,
її оази і своє обличчя,
аж хочеться у небо голубе
або у золоте середньовіччя.
Усе ще вищий меншого скубе
та ближньому, чого немає, зичить,
а те що є, усяк собі гребе,
лишаючи пустелю і паліччя.
Періодично струшує земля
воєнну епідемію Кремля
та ізолює цей тоталізатор.
Палає Україна нічия
і котиться цивілізація
у первісний Адамів інкубатор.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806136
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.09.2018
автор: I.Teрен