Життя кожного дня вносить свої корективи, і як би нам не хотілося,ми повинні приймати те,що маємо... Для нас, багато колись важливих речей стали пустими,незначущими ... Хтось звик до втрат війни,звик,що це суха статистика,якісь числа та імена... Хтось бачити навколо байдужість і жорстокість, та найстрашніше небажання боротися...
Ще ми завжди чимось незадоволені, тим,що надворі погана погода, або,коли на роботі не доплатили 2 гривні, у нас обурення,ніби нас побили..А коли державу розкрадають сотні свиней людської подоби,ми майже всі мовчимо...Переконаних у перемозі України,у тому,що корупції не буде, було не дуже багато людей...
Але Устина була не з таких,вона чітко знала,що українці переможуть, якщо вони вистояли на Майдані , воюють зараз на війні,то обов'язково вистоять усі перешкоди...
З дівчиною мало хто спілкувався, вона не мала багато друзів... Вона не могла усвідомити,як так можна обманювати молодих хлопців, виманювати подарунки і квіти,щоб потім все одно піти до багатшого... Вона не розуміла,як можна піддатися російським вербуванням,коли живеш в Україні... Як? На ці питання у дівчини не було відповідей... Вона була на Революції Гідності з перших днів, потім бачила на власні очі,як юні хлопці падали, і не піднімались... Гірше того,після довгого перебування на холоді в Устини було запалення легенів,яке лікувалося цілий місяць,що для такої дівчини здавалося роком... Що передбачено їй ще побачити, дівчина не знала...
Жила дівчина за законами моралі й справедливості, вона казала завжди:
'' Краще я буду у важких умовах і труднощах,але ніколи не буду вестися на чужі принципи, а йтиму до своєї мети, і коли на схилі літ,якщо вдасться дожити,мене хтось спитає, чи хотіла б я ще раз прожити це життя, і чи прожила його б по-іншому? Я б відповіла,що прожити ще одне життя хотіла б,але так само, без змін, адже всі вчинки були зроблені мною свідомо,і слова сказані щиро, тільки єдине,що хотіла б змінити - це зробити так,щоб не було невинних смертей...''
Устина навчалась у військовій академії, завжди звикала до різних умов життя,була сумлінною й відповідальною...
Багато дівчат її віку були м'яко кажучи з нетверезими поглядами на життя, вони жили у ''рожевих окулярах'', майже щодня перебираючи хлопцями,як новими сукнями.. На відміну від ''таких'' дівчина була стрункою і високою, мала довгу косу , яка сягала нижче пояса, завжди простенько одягалась, не любила макіяжів,манікюрів,всяких витребеньок моди... Ще Устина любила бути у добрій фізичній формі,любила жити на повну, в деякій мірі жити поза рамками правил...
Більше Устина товаришувала з чоловічим колективом, тому що часто їздила на різні стрільби, навчання,коли інші дівчата сиділи на кухні... Дівчину всі називали Устя, може це звучить смішно,але так любляче й по-дитячому... Устя дійсно така,завжди усміхається,підтримує інших, допомагає по-різному...
Зараз всі звикли,що кохання шукають всі, але хочуть багатства, а по-справжньому кохати здатні не всі,далеко не всі...
Осінь принесла дівчині несподіванку,на яку вона не очікувала...Одного разу, пакувавши з волонтерами речі для бійців, кожен писав комусь листа зі словами підтримки й вдячності. Устя ж написала цілий листок,в якому трішки розповіла про себе, й що вдячна кожному воїну за те,що спокійно спить й ходить містом... Відправивши на наступний день допомогу на Схід, життя продовжилося у звичному руслі ... Коли прийшов час для наступної відправки волонтерами допомоги на війну, дівчина побачила ,як до неї біжить Марійка,її давня хороша знайома, і тримає у руках листа... Устина була здивована від цього, але всупереч великому бажанню відкрити листа,пішла упаковувати коробки з одягом, харчами,дитячими оберегами, в машину... Коли чергова допомога поїхала,дівчина швиденько накинувши на себе курточку, замотавшись шарфом,пішла додому, смішно оминаючи калюжі ,перестрибуючи їх.
Коли Устя прийшла додому,вона пішла до своєї кімнати, в якій усе було в синьо-жовтих прапорах та гаслах, й одразу відкрила конверт листа...Почерк був акуратним, хоча видно,що написано у важких умовах...
''Дякую за лист,незнайомка Устя, думаю,що ти маєш чудову душу й серце, якщо
підтримуєш нас. Можеш не хвилюватися,ми все маємо, нам тепло й майже не страшно..Безмежно вдячні за регулярну вашу допомогу, і особисто вдячний тобі,що написала листа, хоча ще маю дякувати долі,що читаю твою щиру писанину, й за те,що написала саме ти..Думаю,що це не випадково.. Бережи себе ,незнайомко''
Прочитавши листа,дівчині на очі накотились сльози, чи від радості,чи від щирості незнайомої людини, але в душі вона дякувала Богу,що все так,як є...
Дівчина почала листуватися з бійцем,кожного разу передаючи волонтерам листа,вона залишала у ньому свою любов й доброту... Щоразу, отримуючи листа Устя була на сьомому небі від щастя... Трохи згодом,взнала,що ім'я героя Євген,служить морпіхом, про підрозділ чи бригаду казати не мав права,навіть писавши на папері,адже на війні може бути все...
Протягом декілька місяців,Марійка,яка їздила волонтеркою на Схід була взята в полон, в якому її по-звірячому закатували,за те що на руці був браслет нашого прапору...Після цієї звістки Устя ніяк не могла прийти до тями,життєрадісна колись дівчина перетворилась на сумну, без вогнику в очах людину... Тиждень після важкої втрати пішла до волонтерського пункту й напросилась їздити машиною на Донбас, замість Марійки... Всі не хотіли ніяк погодитись,але все таки дівчина всіх переконала в протилежному... Залишався тиждень до того,як треба було їхати.. Устина вирішила написати Жені,що збирається на Схід з допомогою,і просила,якщо не залишиться в живих, не приймати близько все до серця...
Через декілька днів прийшов лист, в якому було написано так:'' Устя моя, ти дуже ризикуєш,але відмовляти я тебе не буду,тому що знаю,це неможливо.. Ти залишишся жива, тому що ти давно забрала частину мого серця,що ніяк не дасть тобі загинути.. Якщо з тобою ,не дай Боже ,щось станеться,знай що і в мене не буде більш життя... Я впізнаю тебе серед тисяч дівчат і мільйонів очей,тому що відчую тепло,яке є лише в тебе.. Бережись моя Устя!''
Після прочитаного у дівчини зажевріла надія у краще, тому вона вирішила почати жити з нового аркуша...
Настав той день,коли потрібно було їхати, а це поїздка впродовж трьох діб і тисяч кілометрів,які роз'єднали двоє людей,що стали одним цілим...
В дорозі було безліч ворожих блокпостів,на яких перевіряли машину і документи,але нарешті машина приїхала на пункт призначення..
Вийшовши з машини, Устина була у балаклаві, з якої на світ дивились великі карі очі...Побачивши хлопчину,незнайомого їй,вона відчула це душевне тепло, що зігрівало весь час... Це був Євген, він був у формі та бронежилеті,з синіми від холоду руками, й оббитими пальцями від автомата, він стояв і дивився на дівчину так,ніби знав її все життя. Підійшовши до неї, він запитав її: ''Ти часом не моя незнайомка Устя?
Дівчині відразу накотились сльози на очі від щастя ..
'' Так, я та сама Устина...
Хлопчина обійняв дівчину й не відпускав певно хвилин двадцять...
Дівчина сказала несподівану новину для Жені:
'' Я хочу сказати,що нікуди вже не поїду звідси, поки не настане перемога, я недавно підписала контракт із ЗСУ,і буду з тобою,хоч медиком,хоч кулеметником,тільки тут і з тобою..
Подивившись на дівча,Євген ніжно сказав їй: ''Разом нам ніякі кулі будуть не страшні, я збережу тебе від них,так як ти зберегла мене своїми листами,коли після важкого бою я втратив побратима,не хотів жити,аж поки не появилась у моєму житті ти.Ти наповнила теплом частину мого розуму, який вказував мені на самогубство,алкоголізм,повний занепад...
Ти стала моїм життям і частиною серця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2018
автор: Лілія Левицька