Як сумує земля за своїми синами,
Що в далеких краях стали долю шукати
Загубили себе між чужими світами
У надії жарптицю казкову спіймати.
Та на полі чужім не літає жарптиця
Не клює стиглих яблук у чужому саду
Якщо птиця, то тільки маленька синиця
У руках на радість , щастя , а може біду
Повертайтесь додому зерно киньте в поле,
Бо хто ж засіє те поле, сини, як не ви?
Щоб не стояло воно почорніле й голе
На тілі української рідної землі.
А нашу старість хто зуміє обігріти?
До кого притулитися зможемо в біді ?
Бо над країною жорстокий вітер віє
А ми залишилися, на цілий світ, самі...
Самі без вас, сини,.. Лелеки-лелечата
Ми вас зростили ,навчили землю берегти
Як пахне у дворах місцевих влітку м"ята
Тож вертайтеся , сини, вертайтеся сюди
А як н е ви, то хто ж на старість обігріє
Наповнить щастям і радістью прийдешні дні ?
Бо над країною жорстокий вітер віє
До нас же осінь, завітала на крилі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805975
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2018
автор: Тетяна Акименко