Уриваються в сни дивні спалахи давнього літа,
Проривають пітьму мерехтінням яскравих зірниць.
Тихий сум спогадань, передгрозяним вітром зігрітий,
Невловимо-печально ледь торкнеться до світла зіниць.
Горобиновий кущ занімів від басистого грому,
Ліс здригався від сяйва знахабніло-стрімких блискавиць,
Дощ змивав всі сліди, що вели по стежині додому,
Закриваючи небо дивним плетивом сірих копиць.
Вже промок легкий плащ, несподіваний прихисток суші,
І лились ручаї з прохолодно-прозорих краплин,
Та під зливою літа буттям напивалися душі,
І сміялася радість в літніх квітах промоклих долин.
На дорогах моїх ще не раз зустрічалися грози,
Від колючих вітрів ятрив душу непроханий щем.
Горобиновий цвіт обсипався на аркуші прози
Теплим світлом від щастя, рясно вмитого літнім дощем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805528
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.09.2018
автор: Людмила Пономаренко