[i]В обійми вічності впаду :
простіть мене, коли не так
я жив, а жив як міг.
Старався бути простим чесним,
але кому воно потрібно
хіба що совісті моїй.
Вона знаходилась осібно
від хитрого оточення
реалій середовища.
Й плоди збирав із того саду,
хоча гіркі були вони,
бо правда завжди у осаді,
і зло постійно на коні.
Гарцює так, аж дух спирає
в долині сліз та боротьби,
під пресом якось виживати.
Та годі стільки нарікати,
пора красу ось тут шукати
серед каміння і людей :
зручненьких масок театральних,
одвічної посухи доброти,
де гідність не здавалась вкотре
попри усі колючі дроти...
Усе ж недарма я родився,
ба, мабуть, все таки згодився, -
криницю викопав зі слова.
Й приліг спочити врешті
на траву Господню мирну ![/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805497
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 04.09.2018
автор: Мандрівник