Іще поп’ю липкий квітковий мед,
Що з яблука стікатиме на Спаса.
І зазирну в глибоке небо, що поет
Виспівує з високого Парнасу.
Але мені б цю хвильку зупинить.
Вона одна, єдина, виняткова.
Серпневе сонце так її п’янить
В передчутті осінньої обнови.
Час, пригальмуй на трішечки… ще мить.
Ще дай пірнути в теплих днів прозорість.
Вона щемить, ох як вона щемить
Така п’янка й солодка неповторність!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805356
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.09.2018
автор: Валентина Курило