Не знаю що буду співать:
Любов Твоя ніби пташка
невпереного
в серце вклала...
Із скелі падати вода не перестала
І він забув як то будуччина
у нім літала
І жде аби прийшла
і обнімала
Любов великими крильми —
з Небес самих її начало...
Ох, земна сутінь...
Якби ти заспівала Їй по суті
По суті!!
Ми б Небо прихилили Її серцем —
усім! чи майже всім.
Я став би враз безсмертним —
і не сам:
по серцю бігли б: квіти дарувати Небесам
до пір не вийняті із душ прогірклих чеки
ми благодать дали б — взяли б
древляно-суздальським лісам:
велике дихання
і Дух-Огонь у всіх не загасав
торби придбали б київським аптекам
і в Грузію прийшли б:
Отцю по шпилях танцювать
Ас-са!!
Вся радість на земних —
веселе свято Небесам!..
Я чую, що у крилах зріє
любов, любов: сердець краса! —
побачена, та ще не явлена яса
ще не відкритий для спільноти сад
велике дихання — любов Марії
Марія жде, —
я жду:
низини крилам віддали б
ще недознаний цей пасат...
Орли — шнурки-орли, ще оглядаються
назад...
Та й ви: як я до Неї
очі серця витріщав:
бо гай шумів — бо в серці дуб тріщав!
палала сосна! тролі йойкали
в тевтонцях!
на Схід давивши див... —
(як ви пописуєте мацюпі —
Сій Пренебесній Вроді:
«затамувавши подих...»)
Та, — живий Бог! — я тут правдив...
а? що гробиться? —
я вам скажу ще й покажу,
що; робиться...
Та — бачить Бог — якби не
Богородиця,
Я б вас по-своєму прорік —
що бігли б зразу аж-аж поза огороди
лихо зіллять
що не уздріли б вас й оком любові...
Посланіє серцям —
не відправляв Отець по плоті-крові!
Народ, як і князі його,
боїться всього,
що надто аж від Бога...
Посланіє серцям
не відправляв Отець по плоті-крові!
Малий ще я:
не я,
Маріїн гук у серці враз, незвіданий, постав,
напившись величі з її любові ...
...та й все: змягчив послання це як є.
...І він забув як то будуччина
у нім літала
І жде аби прийшла
і обнімала
Любов великими крильми...
09.10.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805313
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.09.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович