Лежить на сонце дивиться отруєний Максим.
І щось не посміхається, ковтає їдкий дим.
Лиш море тут хитається, не вистачає рим.
В піску зірки валяються і тонуть поряд з ним.
У вухах галас, крики та голуба вода.
Обличчя всі безликі, мов ламана хода.
І очі повні пихи, до неба борода.
І повна тихим лихом найменша доброта.
З очей і щік дістануть — це перший снігопад.
Сніжинки швидко тануть, тепер це водоспад.
Від снігу очі в'януть — вся голова мов сад.
Шукати вже не стануть — вертаються назад.
З під носа лине вітер,
Із губ іде тепло.
Якщо забракне літер —
Він фарби й полотно.
Не буде колір злим ,
Відтінків мільярд,
Максим вдихає дим,
Максим сьогодні яд...
18.08.18 ©Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805159
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2018
автор: Моряк