Напевно, Ви гріх мій останній,
Що світ мені весь зав"язав:
Я брів по пустелі безкрайній,
Де нікому слова сказать...
А тут, наче блискавки спалах,
Ваш погляд мене освітив...
А далі не знаю, що сталось...
Спинятись мені, а чи йти?
Зіниці з торосів образи,
Ламаючи паковий лід,
Дістали те щось не відразу,
Зате роздивились як слід.
І я розчинився у ньому,
Я знову побачив красу:
Це дар, а чи гріх - невідомо,
Та тільки у іншому суть.
Я знову безтямно-грайливий,
Я з Вами насправді воскрес:
Ви всього мене освітили
Священним вогнем із небес!
І вже не важливо, що буде,
І байдуже, що відбулось.
Я вище усіх пересудів,
Я - спраглий, я - дикий, я - ось...
Я Вами освячую ночі
І, благословляючи дні,
Єдине сказати Вам хочу:
Ви - Щастя, що Бог дав мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804919
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2018
автор: Михайло Небайдужий