«Еротичні Епітафії»

Гриціан  Загарбузянський
«Еротичні  Епітафії»
                                                 Хвилинне  життя  минає,
                                                 А  Вічне—перед  тобою…
                                                 Трафункам  життя  земного—
                                                   З  Усмішкою  і  Журбою!
*  *  *
Вояцтво  славив
Сліпий  Гомер,--
А  краль  не  бавив…
Тому  й  помер!
*  *  *
Вмер  він  з  фалосом  у  вульві,
В  золотім  екстазі  тіла…
О,  яка  то  втіха,  браття,
Вмерти  так,  як  цар  Аттіла!
*  *  *
Ахіллес  був  ***  син,--
Знають  всі  героя:
Гехнув  фалосом  об  мур—
Завалилась  Троя!
*  *  *
Мав  цар  Александер
Залас  до  содома:
Пхав  усій  фаланзі
Свого  македона!
*  *  *
В  Чінгізхана  був  чухан—
Аж  світ  ухав:
Ним  пів-світу  Чінгізхан
Перечухав!
*  *  *
Одрізали  прутня
Мертвому  Навину:
Жаль  було  те  диво
Класти  в  домовину!
*  *  *
Мав  цар  Петро  сяжного  прутня…
Була  і  в  Катрі  незабутня!
*  *  *
З  лошаками  Катря
Любила  содома:
У  цариці  Катрі
Не  всі  булм  вдома!
*  *  *
Розпусна  цариця  Катря
Од  прутнів  була  в  екстазі:
Любила  на  них  стогнати…
А  вмерла—на  унітазі…
*  *  *
Умерла  Катря:  плачте  й  славте!
Але  не  хрест  над  нею  ставте:
Хай  тут  стирчить  у  свято  й  будень
З  граніту  витесаний  прутень!
*  *  *
Довго  Катря  царювала,
Та  загасла  її  зірка:
Тепер  Янголів  мордує
Ненаситна  її  дірка!
*  *  *
Чималого  заласа
Мав  Лаврентій  Берія:
Стогнала  на  фалосі
В  нього  вся  Імперія!
*  *  *
Любив  секс  Маодзедун,
Хоч  і  був  старий  пердун:
Переграв  звитяжець  Мао
Вузькооких  пав  чимало!
*  *  *
Юних  пип  не  кривдив
Імпотентний  Брежнєв—
Лиш  ялозив  трішки
По  них  своїм  лежнем…
*  *  *
Мав  Гаврило  галіфе
Із  лампасами,--
Усіх  пав  любенько  грав
З  прибамбасами!
*  *  *
Дзеркальну  хворобу
Мав  Юхим  до  гробу:
Не  бачив  з-за  пуза
Свого  карапуза…
*  *  *
Прутень  був  у  Мишка—
Мов  колода  тяжка,
А  в  каліки  Якова—
Не  було  ніякого…
*  *  *
Мав  Панотець  «божня»--
Скрізь  ним  «святобожив»:
Не  в  одній  родині
Янголят  примножив!
*  *  *
Гірко  плачуть  молодиці
Над  могилою  Оверка:
Де  іще  такого  прутня
Відшукати  їм  теперка?!
*  *  *
Завдавав  лелекам
Цей  Панич  роботи:
Хутко  вчиняв  діток—
Тільки  й  мав  турботи!
*  *  *
Прийняла  земелька
Навіки  Омелька,--
А  була  в  Омелька
Товста  «карамелька»!
*  *  *
--Я  в  Рай  прийшов,--а  тут  не  ті  задарки:
Ні  чарки,  ні  цигарки,  ні  Одарки!
Тепер,  як  Ангел,  крилами  махаю—
Та  про  земні  гріхи  в  журбі  зітхаю!
*  *  *
--Я—вже  в  Позасвітті…
Мила,  як  ся  маєш?
Чий  там  «ковбасунок»
У  руці  тримаєш?!
*  *  *
--На  моїй  могилі
Тяжко  не  зітхайте:
Я  вже  відмахався,--
А  ви  ще  махайте!
*  *  *
Не  вставав  йому  ніяк,--
Позаяк  він  був  пияк!
*  *  *
Наробив  боргів,
Наплодив  дітей,--
Та  й  до  райських  дів
Змандрував  Тадей…
*  *  *
Тут  спочила  в  Бозі
Молода  вакханка—
Танцівниця  жвава
І  палка  коханка…
*  *  *
Він  жінок  не  любив—
Лиш  горілочку  пив,
Прутня  мав—та  не  грав,
Позаяк  був  пияк…
*  *  *
Давала  щедро  усім  Одарка…
Спочила  в  Бозі  її  «трударка»!
*  *  *
Мир  цій  пишній  плоті:
Понесло  у  Лету
Панну  любозаду
І  любопереду!
*  *  *
Пхав  усім  ласункам
Хлоп  солодке  «чудо»…
Мир  твоєму  праху,
Золота  «орудо»!
*  *  *
Мав  козак  товстеньку
Насолоди  «палю»:
Не  одну  на  неї
Нателесив  кралю!
*  *  *
Приймала  ця  пані  «списа  насолоди»
В  усі  перелесні  виходи  і  входи…
*  *  *
Мала  панна  щедрі
Дупку  і  дупельце:
Кожному  хлопчині
Звеселяла  серце!
*  *  *
Мала  чарівниця
Золотий  «низочок»:
Бавились  там  хлопці
Не  один  разочок!
*  *  *
Мала  плівку—та  й  по  плівці,
Жила  дівка—та  й  по  дівці!
*  *  *
Тут  лежить  Венери
Працьовита  жриця,
Що  кохала  Саву,
Клима,  Яця,  Гриця,
Тараса,  Миколу,
Федора,  Степана,--
А  тепер  Ангелу
Пестить  «марципана»!
*  *  *
--Я  пипирив,--а  Кум  зирив,
Я  горів,--а  Кум—огрів!
*  *  *
Грали  любоманку
У  солодкій  позі:
Так  вона,  щаслива,
І  спочила  в  Бозі…
*  *  *
Поклонітесь,  брати,  його  подвигу:
Він  кохав—до  останнього  подиху!
*  *  *
Захлинулась  юна  краля
Золотим  фонтаном  сперми…
І  її  солодкій  смерті
Щиро  заздримо  тепер  ми!
*  *  *
Ці  коханці  вмерли  разом
В  насолоді  любограю,--
І  тепера  цілу  вічність
Насолода  їх  триває!
*  *  *
Вбив  нещадно  муж  ревнивий
В  хвилю  зради  пані  любу…
Хай  старому  імпотенту
Фал  осла  розірве  дупу!!!
*  *  *
Юна  краля  тут  спочила,
Що  пів-світу  полонила:
На  її  солодкій  «пипці»
Грали  всі,  немов  на  скрипці!
*  *  *
Як  знебулого  ховали—
Гірко  панни  сльозували:
Лиш  від  згадки  його  фала
«Пипки»  їм  оргазували!
*  *  *
Тут  лежить  ласун,  що  вмер
Вагіну  лизавши,--
І  тепер  йому,  брати,
Солодко  назавше!
*  *  *
Як  Яцька  ховали—
Всі  дівки  ридали,
А  з  гробу  стирчало
Чимале  «качало»…
*  *  *
Любив  і  пити  чарку
І  бавити  Одарку…
І  весело  живеться
В  Раю  тепера  Марку!
*  *  *
--Залюбки  я  пив  чарчину,
Залюбки  любив  дівчину,--
І  з  веселою  душею
Залюбки  тепер  спочину!
*  *  *
Співчуття  ця  пані  гідна,
Бо  була  вона  фригідна:
Мала  йолопа-мужару,
Що  не  зміг  роздмухать  жару!
*  *  *
Цей  бевзь  не  бавив  жіночок,
Хоч  і  добрячий  мав  «стручок»…
І  гнівно  Бог  його  спитав:
«Навіщо  «хрін»  тобі  Я  дав?!»
*  *  *
Тут  поховано  Артема:
Мав  нівроку  він  «тотема»!
*  *  *
Спочив  навіки  тут  Артем:
Товстий  у  хлопця  був  «тотем»!
*  *  *
Грався  Гриць  біля  циць
І  пипиць  молодиць,--
А  з  отих  пипценят
Виліз  рій  «гриценят»!
*  *  *
Була  в  Ганни  ласа  «пуцька»,
Добра  «пуцька»--не  з  лопуцька!
*  *  *
На  повій  дебілові  свербіло…
А  СНІД—хап!  …І  вже  нема  дебіла!
*  *  *
Вже  їм  не  сіять  і  не  жать…
Друзяки  щирі  тут  лежать:
Умер  Микола  на  лежанці,
А  Опанас—на  коліжанці…
Мав  «чухмандала»  Опанас—
Якби  такі  були  у  нас!!!
*  *  *
Неабиякі  у  Ганки
Були  в  ліжку  забаганки…
Та  зійшла  на  Божий  ганок—
І  немає  забаганок!
*  *  *
Дружина  зрадила  йому…
Він  Її—в  гроб!  А  сам—в  тюрму!
*  *  *
Жінка  хлопцям  молодим
Усе—морг  та  морг!
А  ревнивий  чоловік—
Бах!—Її—і  в  Морг!
*  *  *
Моторним  був  мій  любий  Кум
І  жвавий  мав  козацький  ум,
А  найжвавішим  те  було,
Що  в  лонці  грало  весело!
*  *  *
--Втонув,  як  муха  в  меді  я:
«Фініта  ля  Комедія!»
*  *  *
Любив  Гриць-гульвіса
Скочити  у  «Гречку»:
Спокусив  ласунок
Чималу  вервечку!
*  *  *
Заласні  були  вуста
В  юної  Ликерки:
Ой,  любили  посмоктать
Козацькі  «цукерки»!
*  *  *
Хтивий  Федір  до  загину
Мав  кохання  на  умі:
Усолоджував  вагіну
І  дружині,  і  кумі!
*  *  *
Докладав  зусиль
На  кумі  Василь,
А  ревнивий  кум
По  макітрі—«Бум!»
*  *  *
Любив  бабу  дід,  як  душу,
А  трусив,  неначе  грушу,
Гнув  щосили,  мов  лозу,
Та  й  чухрав,  немов  козу!
*  *  *
Страждав  без  кохання
Нещасний  Кіндрат:
Не  міг  його  прутня
Підняти  й  домкрат!
*  *  *
Як  любить  кіт  сметану,
Як  любить  цап  капусту,--
Любив  цей  Гриць-гульвіса
З  дівчатами  розпусту!
*  *  *
--На  могилоньці  моїй
Покохайтесь  грішно:
Чути  стогін  любих  втіх
Так  мені  утішно!!!
*  *  *
Вмер  Іван  Запхайло:
Вся  жінва  ридала—
Як  уздріла  в  гробі
Його  «чухмандала»!
*  *  *
Як  застала  жінка
На  сусідці  Гриця,--
Забила  сірому,--
Люта,  як  тигриця!
*  *  *
--Покинув  я  грішниць,--
Чар  земних  розкішниць:
В  емпіреях  Раю
Янголиці  граю!
*  *  *
Невмируща  пам’ять
Велелюбній  Зенці,
Що  для  всіх  медочок
Мала  у  гузенці!
*  *  *
Згвалтувать  хотіли
Вурки  каратистку:
Обскубла  їм  дівка
Яйця,  мов  редиску!
*  *  *
Переграла  три  села
Джигунова  «цяця»,--
Та  в  четвертому  йому
Одірвали  яйця!
**  *
Цей  гусар  помер  на  палі,
А  сестра  його—на  фалі…
*  *  *
Цей  красень  втішався  мінетом  не  раз…
Тепер  спочиває  за  вічною  даллю:
Солодка  красуня,  війшовши  в  екстаз,
Відгризла  йому  золоті  «причандалля»…
*  *  *
Цей  джигун  був  супер,--пробі!
Фал  йому  стояв  і  в  гробі!
*  *  *
Була  в  цеї  діви  «квіточка»  ще  дика:
Не  святив  їй  лонце  золотий  «владика»…
*  *  *
Лягла  в  домовину  дівчина  у  цноті:
Хай  святі  Ангели  входять  їй  до  плоті!
*  *  *
З  чоловіком—жерлась,
А  з  хлопами—дерлась…
Та  й  до  скону  бабі
Піхва  не  зітерлась!
*  *  *
--Начиталась  Лада
Маркіза  де  Сада:
Фал  мені  відгризла—
Отака  досада!
*  *  *
Од  каліцтва  сумувать
Не  довелось  Вою:
Одірвало  йому  «хрін»
Разом  з  головою…
*  *  *
Тут  спочив  у  Бозі
Велелюбний  бонза:
Був  у  нього  «лелень»
Дзвінкий,  мов  та  бронза!
*  *  *
Настала  й  для  Савки
Та  хвилина  скрутна:
Віддав  Богу  душу,
А  Чортові—прутня!
*  *  *
--Чималого  мав  я
В  матні  «ковбасунка»:
Була  кожна  краля
До  нього  ласунка!
*  *  *
Був  оцей  спочилий
У  любизні  асом:
П’ять  красунь  одразу
Бавив  хурдибасом!
*  *  *
У  могилу  цю  полеглий
«Вояка»  нівроку  мав:
Не  одну  фортецю  цноти
Він  любенько  звоював!
*  *  *
Мав  козак  у  штанях
Велетня-єгора:
Не  мав  де  запхати—
Та  і  вмер  від  горя…
*  *  *
Він  згорів  на  лонах  пань
В  золотій  роботі:
Пом’яніть  його,  брати,
Поєднанням  плоті!
*  *  *
--Пхав  я  кралям  залюбки
Під  солодкії  лобки
Золоту  «оруду»…
Жаль,  що  вже  не  буду!
*  *  *
--Любо  пхав  я  жіночкам
Дишло  золотеє…
Одітнули  вороги
Мені  диво  теє!
*  *  *
Ти  пішов  од  нас,  Єгоре,
А  кумі  та  жінці—горе!
Сльози  крапають  із  вій:
Незабутній  «лелень»  твій!
*  *  *
Печаль  німа:  була—й  нема!
Її  вже  Янгол  обніма!
*  *  *
Крає  душу  гірка  дума:
Вже  не  ляжу  я  під  кума!
*  *  *
Мали  ці  друзяки
Чималі  «ковбаси»:
Залюбки  з  дівками
Гралися  в  любаси!
*  *  *
Любила  любощі  ця  Любка—
Всіх  чарувала  її  дупка!
Всіх  її  перса  чарували—
Всі  залюбки  їх  цілували!
*  *  *
І  персата  Франція,
Й  цицьката  Італія
Ностальгійно  згадують
«Чухмандал»  Віталія…
*  *  *
Втоми  в  любощах  не  знала,--
Та  пішла  від  нас  Ярина:
Не  могла  вона  і  днини
Пережить  без  «пуцюрина»!
*  *  *
Відпливла  до  Раю
Ця  грайлива  «Рибка»:
Усіх  чарувала
Її  хтива  «пипка»!
*  *  *
Цей  джигун  часу  не  гаяв,
А  жінок  любенько  граяв,--
І  за  ті  гріхи  «карає»
Його  Бог  солодким  Раєм!
*  *  *
--Ой,  пускала  межи  ноги
Мене  кума  мила:
Виростали  в  кума  роги,
А  у  мене—крила!
*  *  *
Вже  не  грає  Овдій
Молодиць…  А  ти—дій!
*  *  *
І  Трохим,  і  Юхим,
І  Петро,  і  Марко—
Всі  любили  тебе,
Солодка  Одарко!
*  *  *
Він  жіночок  не  турбував:
У  самоті  мастурбував!
*  *  *
Не  міг  маніяк
Вгамуватись  ніяк…
Та  Смерть—баба  зла:
Вгамувала  козла!
*  *  *
Закохався  він  в  Регіну—
І  загинув  за  вагіну,
Бо  кохав  Регіну  Босс—
Всім  відомий  балабос…
*  *  *
Мав  пуцюру—щире  диво,
Та  не  бавив  краль  жаждиво:
Тяжко  винен  Саврадим…
Боже,  змилуйся  над  ним!
*  *  *
Мала  жінка  файну  «ступку»,
Та  Петро  не  бавив  Любку:
Марно  скнів  його  «товкач»…
Боже,  грішнику  пробач!
*  *  *
Мав  Ахмет  гарем  жінок:
Кожній  щедро  в  передок
Залюбки  медок  точив,--
Як  Аллах  його  учив!
*  *  *
Тут  по  праці  спочив
Пресвятий  чоловік:
Молодицям  точив
Він  медок  цілий  вік!
*  *  *
Бавив  Гнат  і  куму,
І  дружину  свою…
І  любенько  йому:
Розкошує  в  Раю!
*  *  *
Вона  пройшла  вогонь  і  воду…
Всі  грали  кралю  зоревроду!
*  *  *
Кайфує  в  Пеклі  мазохіст:
Його  шмага  Чортиці  хвіст!
*  *  *
--Відмахався—та  й  квит:
Прощавай,  білий  світ!
Я  тепер  у  Раю
Янголиць  награю!
*  *  *
Від  земних  чарівних  личок
Пішов  Яць  до  Янголичок,
А  у  Яця—файна  «цяця»:
Буде  й  Там  їй  люба  праця!
*  *  *
Тут  спочиває  щедрий  «хрін»:
Усім  качав  медочок  він!
*  *  *
Клим  жінок  не  турбував:
Сам  себе  мастурбував!
*  *  *
Був  Овдій  натурою
Схожий  на  Овідія:
Не  одна  принадниця
Його  прутня  звідала!
*  *  *
Ця  весела  молодиця
Всім  давала  як  годиться!
*  *  *
Завжди  стояв  у  діда
Козацький  «інструмент»,
Як  на  його  могилі—
Гранітний  монумент!
*  *  *
Ця  заласна  бабера
Між  Янголів  тепера…
Любила  ця  бабище
Козацьке  «неабищо»!
*  *  *
Зупинись,  ласунко  люба,
І  зрони  сльозину  з  вій:
Спить  Панас  у  цій  могилі—
Він  солодкий  був  курвій!
*  *  *
Ходив  Кирило  у  сутані,--
Та  застромляв  сусідці  Тані!
*  *  *
Всі  кралі  тугою  повиті:
Пішов  до  Вічності  Овсій!
Любив  їх  ружі  соковиті
Його  товстезний  «ковбасій»!
*  *  *
В  Засвіт  змандрувала
Дівка  грайсовита:
Усіх  чарувала
Її  «соковита»!
*  *  *
Вже  в  Раю  Опанас…
Ллються  сльози  з  очей:
Більш  не  буде  у  нас
Тих  солодких  ночей!
*  *  *
Мав  не  життя,  а  шарварок:
Чесав  солодких  варварок!
*  *  *
Пан  цей  спокою  не  знав,--
Не  життя  мав—шарварок:
Всіх  Варварок  він  чесав,
Як  той  варвар—варварок!
*  *  *
Назавжди  цей  «хрін»  укляк,--
А  дівкам  і  світ  побляк!
*  *  *
Навік-віків  цей  «хрін»  укляк,--
А  жіночкам  і  світ  побляк…
Ох,  не  одну  він  дівку  звів,--
Та  одубів-забронзовів!
*  *  *
Од  жіноцтва  Саві—на  вінку  вінок,
Бо  любив  він  палко  у  жінках  Жінок!
*  *  *
Усім  жінкам  він  улещав,
Звав  кожну  «Дорогою»,
Бо  зачарований  навік
Був  їхньою  жагою…
*  *  *
--І  веселощі,  і  чарку
Ти  любила,  мила  тещо,
Ти  мій  чуб  любила  палко—
І  ще  дещо,  і  ще  дещо!
*  *  *
Цей  прутень  завше  бунтував—
І  повставав,  і  повставав!
Офір  солодких  він  жадав:
Дівкам  цнотливим  жару  дав!
*  *  *
Він  вигравав  на  усі  барви—
І  всі  його  любили  лярви!
*  *  *
Сяйнувала  краля,  наче  любе  сонце:
Всіх  приймала  радо  у  солодке  лонце!
*  *  *
Нікого  він  не  оминув
Своїм  коханням  щирим…
Та  ось—у  Вічності  заснув,--
І  світ  здається  сірим!
*  *  *
Він  жив  курвисто—
І  грав  барвисто!
А  як  укляк—то  й  світ  побляк!
*  *  *
Полюбляв  цей  «грайселик»
Лляти  в  лонця  «киселик»:
Качав  любо  медочок—
Наплодив  синів-дочок!
*  *  *
Забрав  у  засвіти  Матвій
І  ревний  жаль,  і  прутень  свій…
*  *  *
--Грайсувала  моя  баба,
Грайсувала  моя  мама,
Любограю  насінина,--
Я  вродилась  така  сама!
*  *  *
Ох,  яка  скорбота!
Помер  наш  Михайло…
А  був  у  Михайла
Чималий  «запхайло»!
*  *  *
В  цей  гріб  заховано  Ониська,
Що  мав  товстого  «качаниська»!
*  *  *
…Він  Її—«Ех!»
А  його—«Гех!»
*  *  *
--Збаламутив  я  цей  світ—
Та  й  пішов:  «Привіт,  привіт!»
*  *  *
Це  гробівець  крутого  Босса,
Що  мав  твердого  «балабоса»!
*  *  *
Грав  молодиць  гульвіса  ревно,--
Та  в  гроб  загув…  І  вмер,  напевно!
*  *  *
Любо  грав  жінву  гульвіса—
Тепер  в  Пеклі  грає  Біса!
*  *  *
--Цьом-па-па,  Любов  земная:
До  Ангеликів  пішла  Я!
*  *  *
Ця  грайсунка  пішла  в  Рай
На  веселий  Гуртограй!
*  *  *
--В  Чортосвіт  гайнула  Ти…
Ох,  нещасні  ті  Чорти!!!
*  *  *
Діду—і  тут  не  пощастило,
Бо  поруч—бабина  могила!
*  *  *
До  смерті  баба  з  дідом  жерлась,
А  з  бахурами—жваво  «дерлась»!
*  *  *
--Мій  муже  любий,  муже  вірний,
На  кого  ж  ти  мене  покинув?!—
На  кума  Савку,  на  Микиту,
На  Василя,  Пилипа,  Клима!!!
*  *  *
Любила  Пані  гроші—
І  «пипчурі»  хороші!
*  *  *
--Обдарував  мене  Ерот:
Вділив  я  всім  його  щедрот!
*  *  *
Ліг  джигун  у  домовину—
За  солодкую  провину…
*  *  *
--Забрав  муж  у  Засвіт  «шишня»:
Овдовіла  моя  «пишна»!
*  *  *
--Пив  «оковиту»,  грав  «соковиту»:
Поки  жилося—радів  я  Світу!
*  *  *
Всім  давала  ця  «Мала»…
Тепер—Ангелам  дала!
*  *  *
Грав  сусідку  бравий  бахур,--
А  сусід  його  бабахнув!
*  *  *
Він  грав  усіх—допоки  міг!
*  *  *
Він  всіх  телесив  «балабосом»--
І  з  босяка—зробився  Босом!
*  *  *
--Я—до  Любої  з  ясою,
А  до  мене—Смерть  з  косою!
*  *  *
Стояв  цей  «прутень»--сила!
Та  Смерть  його  скосила…
*  *  *
Тут  спочила  Фея
Любощів  і  танців,
А  в  могилах  обіч—
Сім  Її  коханців…
*  *  *
Була  красуня  тілесата
Розкішноперса  ще  й  вусата:
Ах,  полетіли  в  Небеса
Її  розкішні  тілеса!
*  *  *
Писав  Поет  сонети
Ще  й  золоті  газелі,--
Любив  палкі  мінети
Ще  й  пханочки  веселі!
*  *  *
Як  померла  баба  Настя—
Вмер  і  дід  її—від  щастя!
*  *  *
--Пив  і  я  солодкі  чари…
Та  розбилась  моя  чарка!
*  *  *
Цей  пан  дарма  часу  не  гаяв,
А  дівок  любо  граяв,  граяв!!!
*  *  *
Тут  вічно-сном  заснув  каліка:
Не  було  «прутня»  в  чоловіка!
*  *  *
Пан  Ероту  служив:
Він  махав—значить,  жив!
*  *  *
Плачте  «скрипки»  золоті:
Цей  «смичок»--вже  в  Небутті!
*  *  *
Був  святим  цей  Пастир:
Кадив  Богу  ладан—
І  твердого  «божня»
Пхав  солодким  Ладам!
*  *  *
Кришталеву  душу
Мав  цей  Божий  Свідок:
Бавив  свою  жінку—
Ще  і  двох  сусідок!
*  *  *
Істинно  побожно
Жив  цей  святий  Парох:
Пхав  своє  «святило»
Дівкам  до  всіх  шпарок!
*  *  *
Вже  ж  «Адамів  спадок»
Був  у  чоловіка:
Ледве  домовини
Зачинилось  віко!
*  *  *
--Граєш—отже,  ти  живеш!
А  я  вже  не  граю:
З  верби  груші  золоті
У  Раю  збираю!
*  *  *
Мав  художник  молодий
Чималого  пензля:
Не  одній  намалював
На  лобочку  вензля!
*  *  *
Тут  письменник  спочива…
Тіштесь,  любомани:
Грав  дівчата  він  любіш,
Ніж  писав  романи!
*  *  *
Полюбляв  Поет  мінет—
І  дівки  любили…
Написав  дівкам  сонет—
За  сонет  і  вбили!
*  *  *
Файно  грав  цей  музикант
На  співучій  скрипці,--
А  ще  краще  «пипчуром»
Грайсував  у  «пипці»!
*  *  *
Тут  лежить  естрадна  зірка:
Любо  дівчина  співала,--
А  ще  краще  з  хором  хлопців
В  будуарі  грайсувала!
*  *  *
Тут  спочив  у  Вічності
Славний  Імпресаріо:
«Імпресарив»  з  Юлею,
Аллою  і  Сарою…
*  *  *
Тут  лежить  славетна
Порнофільмів  зірка:
Горіла  в  «роботі»
Кожна  її  дірка!
*  *  *
Вічна  пам’ять  меценату—
Доброчинному  герою:
«Меценатив»  любо  Нату,
Дзвінку,  Зірку  ще  і  Зою!
*  *  *
Мав  цей  Легінь  диво  грубе,
Що  всім  кралям  було  любе:
Пів-села  діток  правдиво
Наробило  його  «диво»!
*  *  *
Втішив  хлопець  молодиць—
Та  й  пішов  до  Янголиць!
*  *  *
Шеф  змію  на  грудях  вигрів:
Він  дружину  Шефа  «виграв»!!!
*  *  *
Втішив  цей  хлопець  не  одну:
У  нього  був  такий,--що  ну!
*  *  *
Два  горя  жінці  він  завдав:
Гаман  поніс—і  «хрін»  забрав!
*  *  *
Він  загинув  за  сусідку—
За  Її  солодку  «квітку»…
*  *  *
Він  зробив  свою  останню  спробу—
«Хрін»  не  встав!  …Хлоп  з  горя—ліг  до  гробу!
*  *  *
--Любась  наїхав  на  стовпа…
«Пипчурику»,--цьом-цьом,  па-па!
*  *  *
Мав  трудар  спочилий
Золотеє  «рало»,
Що  невтомно  кралям
«Цілинки»  орало!
*  *  *
Мав  трудар  спочилий
Золотеє  «рало»,
Що  красуням  нивки
Межи  ніг  орало!
*  *  *
Залюбки  Любороб
Любу  справу  робив…
Та  ревнивець  якийсь
Нам  героя  убив!
*  *  *
Виріс  на  могилі  
Вельми  буйний  рутень,--
Бо  спочив  тут  в  Бозі
Унікальний  «прутень»!
*  *  *
--Садив  я  сусідці
Золотого  «боба»…
А  сусід  ревнивий
Гахнув  мене  в  лоба!
*  *  *
--Не  минайте,  Кралі,
Моєї  могили,--
Як  не  обминав  я
Ваші  лонця  милі!
*  *  *
Пошануйте  Його:
В  Нього  був—Ого-го!
*  *  *
Любив  Гриць  дівчата
Грати  в  кожну  шпарку…
Випийте  за  нього
Поминальну  чарку!
*  *  *
Любо  він  кохався—
І  помер  в  любизні…
Пом’яніть  Грайливця
Чаркою  на  тризні!
*  *  *
--Вмер  я  через  любощі—
Та  й  лежу  під  липкою…
…Хоч  потрися,  Кралечко,
Об  могилу  «пипкою»!
*  *  *
Він  горів,  він  палав—
І  в  усі    «засилав»!
*  *  *
Він  горів,  він  палав
У  чудесній  красі—
І  «гінця»  засилав
Під  подоли  усі!
*  *  *
Гнат—прекрасно  горів,
А  сусіда—шкварчав,--
Бо  Гнат  жінці  його
Мед  у  лонце  качав!
*  *  *
--Бавив  я  «пипчину»--
І  не  знав  спочину…
Та  склепив  повіки—
І  спочив  навіки!
*  *  *
--Мав  я  «меч»  золотий—
Уражав  ним  дівчат…
…З’їли  хроби  мого
Золотого  «меча»!
*  *  *
--Мав  я  в  штанях  «диво»--
Грав  дівчат  жаждиво…
…З’їли  кляті  хроби
Моє  грубе  «диво»!
*  *  *
Мала  щедра  Панночка
Чарівного  ротика:
Діялась  в  цім  ротику
Золота  еротика!
*  *  *
Вмер  він  від  інфаркту
Під  час  любо-акту:
Що  в  матні  свербіло—
Навік  одубіло!
*  *  *
Йому  стояв—та  він  упав…
Жіноцтво,  плач:  твій  Паж  пропав!
*  *  *
Любо  у  «пипицях»
Цей  герой  трудився…
Плачте,  молодиці:
Вмер  ваш  вірний  лицар!
*  *  *
Мав  палкий  Запхайло
Члена-феномена…
Росте  з  його  члена
Травиця  зелена!
*  *  *
Лежить  в  цій  могилі
Велелюбна  баба:
Мабуть,  досі  мучить
Її  люба  зваба!
*  *  *
--Ночував  у  мене
Красень  феєричний:
Залишив  «дарунок»
Мені  венеричний!
*  *  *
Ласо  дід  покійний
На  жінках  старався:
Заграв  три  дружини—
Та  вже  й  сам  угрався!
*  *  *
Були  в  Кралі  форми—
Чарівні  оздоби!—
З’їли  ті  оздоби
Ненажерні  хроби!
*  *  *
Два  рази  вмирати
Довелося  діду:
Перший  раз—для  жінки,
Другий  раз—для  Світу!
*  *  *  *
Лягло  в  цю  могилу
Кралі  звабне  тіло,
Що  три  сотні  «прутнів»
Звабило  на  «діло»!
*  *  *
Любо  цей  покійний
Грав  сусідку  милу…
Чень,  і  тут  прорився
В  сусідню  могилу!
*  *  *
Для  жінок  ще  за  життя
Вмер  цей  незабутній,--
Бо  ще  в  давнії  літа
Десь  позбувся  «прутня»…
*  *  *
Любила  ця  Краля
Люб’я  ненастанне…
Хто  Її  згадає—
Тому  враз  устане!
*  *  *
Смерть  його  застала—
На  жіночій  плоті…
Схиліть,  браття,  чола:
Він  згорів—в  роботі!
*  *  *
Залишив  Знебулий
Жінці  скарбів  силу,
А  скарб  найдорожчий—
Забрав  у  могилу!
*  *  *  
--Пішов  я  до  Бога
На  вічну  Бесіду,
А  жінчину  «пипку»--
Заповів  сусіду!
*  *  *
Любомани,--сльози  з  віч!
Він  міг  пхати  день  і  ніч!!!
*  *  *
Любо  Гнат  попрацював,
Живучи  на  світі:
Всі  сусідські  хлопчаки—
Його  кревні  діти!
*  *  *
Тут  зотлів  у  гробі
Золотий  «бамбула»:
Досі  рать  жіноча
Його  не  забула!
*  *  *
Цей  Знебулий  вмер  з  біди,--
Бо  мав  Чим—не  мав  Куди…
*  *  *
--Цьомав  чужій  жінці
Чарівний  лобочок…
За  той  «Цьом»  і  втрапив
Я  в  оцей  гробочок!
*  *  *
--Запала  з  коханцем
Я  у  забуття…
А  мій  муж—відправив
Нас  у  Небутття!
*  *  *
--Засівала  з  Любком
Я  солодку  нивку…
А  він  мав  дружину—
Фурію-ревнивку!
*  *  *
З  безліччю  коханців
Вдерла  Краля  «дерті»,--
А  останнім  Любком
Став  їй  Ангел  Смерті…
*  *  *
Спить  у  цій  могилі
Феєрична  Краля:
Не  одна  цю  Кралю
Пам’ятає  фаля!
*  *  *
Оці  дві  сестриці
Були  вже  бабусі,--
А  все  ще  любили
Солодкі  «любусі»!
*  *  *
Цей  дідусь-кректало
Секса  любив  звабу:
До  самої  смерті
«Чухрав»  свою  бабу!
*  *  *
--Грав  я  жіноцтво,--
Та  вже  не  граю:
Тамту  «оруду»
Поніс  до  Раю!
*  *  *
Велелюбний  «лелень»
Був  у  цього  Бонзи:
Поставте  знебульцю
Тутка  «піхву»  з  бронзи!
*  *  *
Не  втішав  Олену
Чоловіків  «лежень»,--
Зате  слав  коханців
Бог  Їй  без  обмежень!
*  *  *
…Навік  Мазохісту
Втіха  незабутня,--
Коли  йому  курва
Відгризала  «прутня»!
*  *  *
Злетів  у  вічний  Апогей—
Та  й  бавить  Янголів  цей  Гей!
*  *  *
Так  рясненько  Пані  цій
Любі  «прутні»  тикали,--
Що  і  вгору  було  Їй
Поглянути  ніколи!
*  *  *
--Любив  я  «вагіни»
Бавить  любо-грою:
Поставте  тут  стелу
З  доброю  дірою!
*  *  *
До  кохання  в  Пані
Залас  був  ментальний:
Хай  стирчить  тут  вічно  
Фал  монументальний!
*  *  *
Померла  Гапка,
Бо  «дерли»  круто…
А  Дарку—заздрість
Заїла  люто!
*  *  *
Хай  ангельські  «прутні»
Всолоджають  вічно
Пані,  що  «твердинців»
Жадала  хронічно!
*  *  *
Мав  дудар  Микола
Чималеньку  «дуду»--
Та  й  примножив  нею
У  трьох  селах  люду!
*  *  *
Тут  лежить  Уласів  «прутень»:
Красень,  велетень,  могутень!
*  *  *
Забила  Микиту
Жінка  зла  косою—
Як  застала  в  лузі
В  любощах  з  козою!
*  *  *
Вмер  цей  Князь—на  кралі,
У  солодкій  фазі…
І  тепер  кайфує
Він  у  саркофазі!
*  *  *
Це  могила  фалоса—
Золотого  стоїка:
Годі  було  втиснути
Його  міць  до  слоїка!
*  *  *
Щоб  не  вмер  повік  народ,
Щоб  жили  тепер  ми,--
Проливав  цей  Лицар  кров—
Ще  й  потоки  сперми!
*  *  *
Ой,  ходив  «колобок»
Під  солодкий  лобок…
Та  потрапив  сюди
У  годину  біди!
*  *  *
Тут  спочила  в  Бозі
Чарівниця  Ванда:
Всіх  усолоджала
Вандина  «троянда»!
*  *  *
Мала  ця  знебула
Чарівну  «дірчину»,
Що  приймала  в  гості
Не  одну  «перчину»!
*  *  *
Хай  спокійно  спиться
В  гробі  Патріоту:
Не  одну  козацьку
Наплодив  він  роту!
*  *  *
Звіялась  до  Раю
Молода  Ласунка:
Ангелу  там  любо
Смокче  «ковбасунка»!
*  *  *
Догоджав  цей  Лицар
«Лесенем»  проворним
Всім  красуням  світу—
І  білим,  і  чорним!
*  *  *
…Не  стояв  «вояка»
В  пана  Генерала:
Жінку  замість  нього
Дивізія  «грала»!
*  *  *
Покропіть  медочком
Гробок  цеї  Шельми:
Була  в  цеї  Шельми
«Пипця»  ласа  вельми!
*  *  *
Тут  спочила  в  Бозі
Синьоока  Тельма,
Що  була  в  любасах
Вельми  жвава  шельма!
*  *  *
Лягла  в  цю  могилу
Вагіна  пропаща,
Що  була  невситна,
Як  левина  паща!
*  *  *
Молоду  Грайсунку
Спом’яніть,  братове:
Було  Її  лонце
Нащомить  готове!
*  *  *
Золотий  «Ходило»
Тут  спочив  у  Бозі:
Залюбки  він  кралям
Заходжав  між  нозі!
*  *  *
Тут  лежить  Петрів  «прутас»:
Був  товстезним  він—Атас!
*  *  *
…На  цім  Фалі,  як  на  палі,
Чарівні  стогнали  кралі:
В  Рай  душею  линули,--
З  насолоди  гинули!
*  *  *
Жіночок  солодких
Не  грав  цей  Ледащо—
І  смердів  на  світі
Невідомо  нащо!
*  *  *
Юних  пав  не  бавив
Цей  бридкий  Ледащо:
Ковтни  його,  Пекла
Вогнедишна  пащо!
*  *  *
Пішов  цей  пан  до  Пекла
На  роги  до  Чортів,--
Бо  «прутня»  мав,--а  бавить
Нікого  не  хотів!
*  *  *
Чорти  у  Пеклі  Саву
Тепер  товчуть  за  те,
Що  не  точив  красуням
Медів’я  золоте!
*  *  *
Мав  цей  злісний  Ледар
Фалю  вічно  сплячу…
П’є  тепер  у  Пеклі
Він  смолу  киплячу!
*  *  *
Велетень  Микита
З  глеками  «кохався»,--
Бо  його  «телесень»
В  піхви  не  втискався!!!
*  *  *
--Забув  я  любаси,--
Сплю  в  цвинтарній  тиші:
Лиш  пищать  над  гробом,
Кохаючись,  миші!
*  *  *
Тут  навік  спочила
Велелюбна  дівка:
Плакало  за  нею
Все  село  Курвівка!
*  *  *
До  сконання  баба
Мала  жваву  «пипу»:
Дідів  «ковбасунок»
Приймала  без  скрипу!
*  *  *
Ця  старезна  діва
Все  життя  постилась,
Бо  Їй  на  любаси
«Піхва»  не  мастилась…
*  *  *
Він  жінок  не  бавив…
Покарав  Бог  трутня:
Смажать  Чорти  в  Пеклі
Шашлик  з  його  «прутня»!
*  *  *
--Хто  жінок  не  грає—
Того  Бог  карає…
А  я  граяв  гоже—
П’ю  медів’я  Боже!
*  *  *
Він  жінок  не  бавив…
Покарав  Бог  трутня:
Смажить  Біс  у  Пеклі
Шашлик  з  його  «прутня»!
*  *  *
Пхав  «червоноглава»
Кралям  поміж  нозі…
Та  й  заслужив  Сава
Щиру  ласку  Бозі!
*  *  *
Ця  Діва—не  давала:
За  ті  гріхи  смертельні
Її  чортиська  смажать
У  Пеклі  на  «пательні»!
*  *  *
Носив  Пан  цей  «прутня»
Лиш  для  теліпання…
І  в  смолу  пекельну
Пішов  на  «купання»!
*  *  *
--Щодень  я  бігав  на  курви—
І  жваво  бавив  їх!  …А  ви?!
*  *  *
Він  граяв  до  останку—
І  любу  лляв  «сметанку»…
Узяв  Пан  Бог  до  Раю
Героя  Любограю!
*  *  *
Не  лизав  Микита
Кралям  лоно  свіже,--
А  тепер  підхвістя
Чортам  в  Пеклі  лиже!
*  *  *
Ласувала  медом
Зоофілка  з  догом…
Тепер  виє  в  Пеклі,
Покарана  Богом!
*  *  *
Ох,  які  розкішні
Тут  зотліли  перса!
Не  один  «прутасик»
Об  них  ласо  терся!
*  *  *
Тут  спочила  дупка—
Пишна  ласолюбка,
Сповнена  медочку,
Як  вулик  в  садочку!
*  *  *
Тут  спочила  в  Бозі
Володарка  «цяці»,
Що  стонадцять  «прутнів»
Змучила  у  «праці»!!!
*  *  *
Тут  спочила  Пані
Та  Її  дві  доньки:
Усі  три  медочок
Приймали  в  «тудоньки»!
*  *  *
Тут  спочив  навіки
«Любограєць»  Лесів:
Всіх  ласунок  міста
Він  «перетелесив»!!!
*  *  *
Чималого  «розбишаку»
Зоофіл  мав  у  трусах:
Грав  пінгвінів  і  ведмедів
На  крижаних  полюсах!
*  *  *
Не  встромляв  красуням
Любого  «князенка»:
За  те  і  карають
Чорти  в  Пеклі  Зенка!
*  *  *
Всім  солодким  чарівницям
Він  казав  жорстоке  «Ні!»…
За  те  й  вариться,  Ледащо,
У  Пекельнім  казані!
*  *  *
Зневажав  цей  Ледар
Жіночі  влещання:
Смажать  його  в  Пеклі
Чорти  за  знущання!
*  *  *
Тут  лежить  такий  «довбан»,
Що  не  влазив  навіть  в  дзбан!!!
*  *  *
--Я  лежу  в  могилі,
В  руті  та  барвінку…
А  ти,  любий  Куме,
Втішай  мою  жінку!
*  *  *
Тут  спочила  в  Бозі  
Вагіна  славетна:
Була  полум’яна
Вона,  мов  та  Етна!
*  *  *
СНІД  Гаврила  трафив—
Гіркнуть  наші  думи…
Браття-любомани,--
Не  цурайтесь  «гуми»!
*  *  *
--Ох,  пильнуйте,  браття!
Грав  я  Марусину—
Та  й  спіймав  на  «прутня»
СНІДОвірусину!
*  *  *
«Прутня»  мав,  як  дзвона,--
А  жінок  не  граяв:
Так  цей  Ледацюга
Все  життя  і  згаяв!
…Була  клята  дірка
У  «кондомі»  Тата:
Через  те  й  зродили
Цього  супостата!
*  *  *
Нудьгувала  цілий  вік
Цій  Знебулій  «пипка»,--
Бо  мав  Її  чоловік
У  матні—«теліпка»!
*  *  *
Бог  життя  його  позбавив,
Бо  він  жив,  як  ниций  кріт:
Любих  панночок  не  бавив—
Лиш  ганьбив  Адамів  рід!
*  *  *
Пішла  Зоофілка
В  Пекло  до  Чортів,--
Бо  усолоджала
«Піхвою»  хортів!
*  *  *
До  останку  граяв  дід:
Не  зганьбив  Адамів  рід!
*  *  *
Спом’яніть  любасами
Козака  Георгія:
Була  його  пристрастю
Велелюбна  Оргія!
*  *  *
Йшла  до  неї  хлопців
Золота  навала:
Всім  ця  люба  Краля
Солодко  давала!
*  *  *
Ця  Поетка  юна
Любила  верлібри—
І  приймала  в  лонце
Будь-які  «калібри»!
*  *  *
Найсвітліша  пам’ять
Мандрівцю  Мусію,
Що  «перетелесив»
Ледь  не  всю  Росію!!!
*  *  *
Мав  цей  бравий  «морський  вовк»
Чималу  «торпеду»:
Любо  краль  торпедував
Ззаду  і  спереду!
*  *  *
Юну  Демократку
Згадай,  любий  Світку:
Всіх  вона  пускала
У  солодку  «квітку»!
*  *  *
Мала  Гапка  між  ніжок
Полум’янисте  «пекло»:
Всі  товстезні  «чортяки»
Пхались  в  нього  запекло!
*  *  *
Відбула  до  Вічності
Чарівна  Наталія:
Грала  Її  Франція,
Греція  й  Італія!
*  *  *  
Вертіла  ця  Пані
Задом  і  передом:
По  усій  Європі
Торгувала  медом!
*  *  *
Тут  лежить  в  могилі
Славний  «Грайсовило»:
Як  поліг  до  гробу—
Все  жіноцтво  вило!!!
*  *  *
--Любив  я  дівчатам
Заслизать  між  ніжки…
Ох,  солодка  панно,
Постій  тут  хоч  трішки!
*  *  *
Тут  лежить  у  гробі
Чимала  «оздоба»:
Все  жіноцтво  з  горя
Билося  об  гроба!!!
*  *  *
--Забрав  муж  у  Засвіт
Золоту  «оруду»…
А  я  ж  ту  «оруду»
Повік  не  забуду!
*  *  *
Знала  цього  Хлопа
Чи  не  вся  Європа:
В  усі  ласі  «пипки»
Пхав  він  свого  «чопа»!
*  *  *
Тут  зотлів  у  гробі
Незабутній  «херос»:
Заздрив  йому  навіть
Бог  Кохання  Ерос!
*  *  *
Всіх  дівок  довбали
Хлопці  «довбаями»…
Вічна  пам’ять  друзям,
Що  лягли  до  ями!
*  *  *
Так  з  хлопами  грала
Ця  жона  померла,--
Що  самій  Венері
Жваво  «носа  втерла»!!!
*  *  *
Полюбляв  медок  точить
Під  лобки  Михайло…
Це  не  хрест  міцний  стирчить,--
А  його  «кохайло»!
*  *  *
Пішов  з  горя  наш  Кіндрат
Янголиць  кохати,
Бо  мав  «прутня»,--та  не  мав
Де  його  запхати!
*  *  *
Тут  спочив  звитяжець!
Любив  дід  «любусі»:
До  самого  скону
Застромляв  бабусі!
*  *  *
--Тішивсь  я  в  розпусті,
Мов  коза  в  капусті:
Розважав  до  скону
Кралі  медовусті!
*  *  *
Це  могила  діда:
Палив  дідо  файку—
І  до  скону  бабі
Пхав  солодку  «пхайку»!
*  *  *
Тут  лежить  крутий  «довбан»:
Круто  Пан  вів  діло,--
Аж  допоки  і  йому
В’язи  не  скрутило!
*  *  *
Тяжко-важко  в  житті
Цей  Бідака  страждав,
Бо  жадав—і  не  мав,
Бо  не  мав—і  жадав!
*  *  *
В  тенетах  вічних  пожадань
Сірома  бився,  мов  у  кліті:
Аж  тут  нарешті  він  знайшов
Те,  що  дарма  шукав  у  світі…
*  *  *
Над  усе  йому  були
Чужі  ліжка  милі…
Чень,  і  тутка  він  лежить
У  чужій  могилі!
*  *  *
Ця  шалена  Пані
Всіх  мужів  жадала…
…Від  Її  могили
Тримай  «хрін»  подалі!!!
*  *  *
Тут  лежить  в  могилі
Жартів’я  Природи:
Мав  козак  три  «прутні»,--
Товсті,  мов  колоди!!!
*  *  *
Над  усе  ця  Краля
Квітки  полюбляла:
«Квіточки»  Венери
Усім  дарувала!
*  *  *
--Мав  я  за  кохання
Од  Венери  «квітку»,--
А  мене  та  «квітка»
Та  й  звела  зі  Світку!
*  *  *
Спочиває  тут  герой
З  легіонів  Ероса:
Усім  поспіль  застромляв
Цей  звитяжець  «хероса»!
*  *  *
--Я—на  кумі…
А  кум—в  пітьмі:
Лусь!—мене  в  лоб!
А  я—у  гроб!
*  *  *
--Я—сусідці  під  лобок—Ах!
А  сусід  мене  в  гробок—Гах!
*  *  *
--Я  лежу  в  тісній  домівці,
Я  лежу  в  сирій  темниці:
Не  запхаю  вже  ні  дівці,
Ні  солодкій  молодиці!
*  *  *
--Я  відкохав  своє…  А  ти
Хутчій  кохатися  лети!
*  *  *
--Дала  мені,  браття,
Краля  тілесата…
…Я  ж  не  знав,  що  лярва—
СНІДовірусата!
*  *  *
…Ось  і  догулялась
Юна  Марусенька:
Зловила  у  «пипку»
СНІДовірусенька!
*  *  *
--Любо  виграв  Данку
Я  після  сніданку…
Вона  ж—мала  СНІДа:
Чорт  би  з’їв  ту  Данку!!!
*  *  *
--Кум  помер—засранцем:
Мав  дизентерію…
А  я  вмер—коханцем:
Дістав  СНІДерію!
*  *  *
Тут  поліг  мерзотник
В  могилу  холодну:
«Прутня»  мав,  як  дзвона,--
І  не  «виграв»  жодну!!!
*  *  *
Тут  лежить  негідник—
Лайка  йому  віншем:
Сам  не  бавив  жінку—
І  не  давав  іншим!
*  *  *
Тут  лежить,  мов  жаба,
Препаскудна  баба:
Гроші  з  мужа  брала,
«Піхви»  ж—не  давала!
*  *  *
Любо  всім  давала—
Медом  частувала…
Тут  лежить  ця  пава:
Вічна  їй  прослава!
*  *  *
Тут  навік  спочила
«Пипка»  незабутня,
Що  усолодила
Міріаду  «прутнів»!
*  *  *
Зломив  Любоманку
Фатум  злий,  мов  гілку…
Оросіть  Їй,  браття,
Спермою  могилку!
*  *  *
Хоч  красень  юний  навік  зів’яв,--
Та  до  останку  в  нього  стояв!
*  *  *
В  любощах  солодких
Вмерла  юна  Аза:
Хай  буде  Їй  вічна
У  Раю  оргаза!
*  *  *
Усолоджувала    всіх
Пані  білим  тілом…
Спом’яніть  Її,  брати,
Незлим  тихим  ділом!
*  *  *
--На  могилі  перець
Посадіть  від  серця,--
Бо  любив  я  кралям
Пхати  свого  «перця»!
*  *  *
Прожила  ця  Панна
В  золотій  щедроті:
Бавилось  пів-світу
В  Її  любім  «гроті»!
*  *  *
Не  мала  Красуня
В  серці  егоїзи:
Всі  по  її  лонцях
Робили  «круїзи»!
*  *  *
Тут  лежать  три  козаки,
Мов  те  пруття  з  віничка:
Закохала  трьох  сіром
Одна  ласа  жіночка!
*  *  *
Лежать  три  Легіника,
Мов  те  пруття  з  віника:
Одну  Кралю  бавили—
Аж  духу  ся  збавили!
*  *  *
Відгризла  гуцулка
Фал  «Енкаведисту»:
Помстила  наругу
Лютому  садисту!
*  *  *
Любо  всі  грайсунки
Давали  Яремі…
Бавиться  тепер  він
В  Райському  гаремі!
*  *  *
Солодкий  був  ротик
В  юної  Аннети,
Що  Ангелам  робить
Золоті  мінети…
*  *  *
Спом’яніть,  братове,
Козака  Миколу,
Що  був  майстром  боксу—
Ще  і  «любайболу»!
*  *  *
Цей  Аскет  молився—
І  не  бавив  ладу…
Плюньте,  любомани,
На  могилу  гаду!
*  *  *
Тішився  цей  витязь
Любограйним  таном:
Бавив  роксоланок—
Де  вже  тим  султанам!
*  *  *
Тут  спочив  навіки
Будуарний  левень:
Всіх  ласунок  міста
Переграв  незле  він!
*  *  *
Божим  ласкам  віддалася
Ця  тигриця  будуару:
Всі  хлопи  стогнали  ласо
В  пазуриськах  Її  чару!
*  *  *
Еней  був  парубок  моторний—
І  «козака»  мав  хоч  куди:
Піхвате  кодло  грав  проворно—
Усім  Дідонам  лляв  меди!
*  *  *
Вельми  жвавого  мав
Цей  Панич  «пипчука»,
Що  на  всіх  молодиць
Уставав  сторчака!
*  *  *
Хтось  помер  від  меча,
Хтось—на  вістрі  списа…
А  гульвісу  звела—
Героїчна  «грайса»!
*  *  *
Вмер  він  щирим  козаком:
«Хрін»  стояв  йому  кілком!
*  *  *
Наробився  козак—
Та  і  ліг  відпочить…
Вмер  Максим—і  хрін  з  ним:
Он  з  могили  стирчить!
*  *  *
Був  цей  Пан  активним  членом
Розмаїтих  Асамблей:
Всім  славетним  «піхвам»  Світу
Залюбки  точив  єлей!
*  *  *
Тут  спочив  активний  член
Партії  Стоячих:
Смолоскипом  він  горів
У  тілах  гарячих!
*  *  *
Полум’яний  борець
Од  гризоти  зів’яв:
Він  був  членом  ЦеКа,--
Але  вже  не  стояв…
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх


Гриціан  Загарбузянський:
«Вояцькі  Афоризми»
                                                     (З  творів  часів  дурно-гарбузного  Ентузіазму)
*  *  *
Світи  в  руці  тримає
Той,  хто  відвагу  має.
*  *  *
Добрі  будь-які  дороги,
Що  ведуть  до  перемоги.
*  *  *  
Вояка  наш  не  журиться:
Б’є  зайд—аж  небо  куриться!
*  *  *
Лицар  б’ється—то  вже  б’ється:
До  загину  не  здається!
*  *  *
Козак  наш  гонор  має:
Своїх  присяг  тримає!
*  *  *
Найдорожче  для  героя—
Батьківщина,  вождь  і  зброя.
*  *  *
Провідника  наказ—
Святий  закон  для  нас!
*  *  *
Добрий  вишкіл,  добрий  гарт—
І  війна  бійцям,  як  жарт!
*  *  *
Хоч  зараз  до  бою,--
А  я  ся  не  бою!
*  *  *
У  світі  лиш  одна  є  правда  груба:
Між  хижаків  вівцею  бути—згуба!
*  *  *
Нам  нема  чого  втрачати:
Час  останній  штурм  почати!
*  *  *
В  гіршому  трафунку—голова  на  пліт,
Зате  в  кращім,  брате,--здобуваєш  світ!
*  *  *
Хто  не  хоче  сильним  бути—
Буде  в  рабстві  спину  гнути.
*  *  *
Тих,  що  зреклися  зброї,
Чекає  доля  Трої…
*  *  *
Ще  буде,  браття,  ворог  битим,
А  стяг  наш—славою  повитим!
*  *  *
Або  велич—або  знелич!
Або  велич—або  знеміч!
*  *  *
Або  будемо  панами,--
Або  штурхать  будуть  нами!
*  *  *
Терпи,  козаче:  вояк  не  плаче!
*  *  *
Де  недоуми  при  владі---
Там  держава  в  безпорадді…
*  *  *
Хочеш  сильним  бути—будь,
Хочеш  світ  здобуть—здобудь!
*  *  *
Тоді  й  про  мир  балачка
Солодка,  наче  мед,--
Коли  стоїть  на  варті
Надійний  кулемет!
*  *  *
Мудрий  пам’ятає  щомомент:
В  світі  лише  сила—аргумент!
*  *  *
Як  задрімав  козак—пропав:
І  Край,  і  голову  проспав!
*  *  *
Ворогам  затямить  варто,
Що  погані  з  нами  жарти!
*  *  *
До  війська  йдуть  хлоп’ятами,
А  тут  стають—лев’ятами!
*  *  *
Ми  вояки  уже  терті:
Не  злякаємось  і  смерті!
*  *  *
Краще  бути  вбитим,--
Ніж  ганьбою  вкритим!
*  *  *
Краще  душу  стратить,--
Ніж  свій  Прапор  зрадить!
*  *  *
Чи  то  жити,  чи  вмирати—
Гонорово  треба,  брате!
*  *  *
Фортецю  тіла  можна  взяти,
Фортецю  духу—не  здолати!
*  *  *
Як  заграє  грізно  зброя—
Щем  проймає  і  героя…
*  *  *
Мінометні  галушки—
То  не  в  тещі  пиріжки!
*  *  *
Коли  лупить  міномет—
Це  не  те,  що  їсти  мед!
*  *  *
Тим  щастя  Боже,
Хто  переможе!
*  *  *
Той,  братове  не  козак,
Хто  не  знає—що  та  як!
*  *  *
Дух  бійця—це  перша  зброя,
Друга  зброя—меч  героя.
*  *  *
Хто  зродивсь  козаком—
Не  помре  кізяком!
*  *  *
Як  дістав  рубця  на  лоба,--
Знай:  то  лицарська  «оздоба»!
*  *  *
Війна—це  тяжезний  труд
Між  смертей,  жахів  і  скрут…
*  *  *
Життя  чи  смерть—усе  пусте:
Все  так  не  буде,  як  на  те!
*  *  *
Чи  життя,  чи  смерть  у  груди—
Не  журись:  все  так  не  буде!
*  *  *
Наша  Місія—від  Бога:
З  нами  Бог—і  перемога!
*  *  *
Заки  в  світі  ми  живі,--
Лежи,  враже,  у  траві!
*  *  *
Не  боїться  бійки
Вояцька  ватага,--
Бо  дзвенить  нам  в  жилах
Козацька  відвага!
*  *  *
Козак  б’ється—то  вже  б’ється:
Навіть  гинучи,--сміється!
*  *  *
Хай  затямить  ворог—Ша:
Не  з  лопуцька  в  нас  душа!
*  *  *
Не  розлучайтеся  з  мечем,
Бо  лихо  завше—за  плечем!
*  *  *
З  мечем—здобудеш  волю,
Без  нього—у  неволю!
*  *  *
Свобода  без  меча—
Розтане,  мов  свіча…
*  *  *
«Герой»:  за  хатами
Аж  блискав  п’ятами!
*  *  *
Пішов  «герой»  в  атаку—
Поранило  у  сраку!
*  *  *
Меч  і  Плуг—брати  Життя:
Кожен  брату—опертя.
*  *  *
Той,  хто  з  криці,  а  не  з  вати,--
Той  і  буде  панувати!
*  *  *
Закон  Війни  простий—завчи:
Де  стрінеш  ворога—товчи!
*  *  *
Закон  Воїна  завчи:
Ворогів  чимдуж  товчи!
*  *  *
Занепадають  козаки—
Без  могутньої  руки…
*  *  *
Згинуть—легко!  Треба  жить—
І  все  вражжя  порішить!
*  *  *
Вмерти—кепсько,  далебі,
Та  ще  гірше—жить  в  ганьбі!
*  *  *
Бились  предки  за  свободу—
Час  і  внукам  до  походу!
*  *  *
Хай  тріщить  ворожа  кість:
Меч  звитяг  іржа  не  їсть!
*  *  *
Лиш  мужнім  Бог  добро  дає:
Що  завоюєш—те  й  твоє!
*  *  *
Правда  світу—скрізь  левина:
Хто  слабкий—того  й  провина!
*  *  *
Пустим  не  переймайся:
Поки  живий—тримайся!
*  *  *
Сім  провин—а  квит  один!
*  *  *
Одна  чи  сто  провин,
А  квит  за  все—один!
*  *  *
Хоч  стонадцять  провин—
Порахунок  один!
*  *  *
Лицар  знає  чого  хоче:
Вражу  кров  не  марно  точе!
*  *  *
Добрий  меч  треба  викувать,
А  бійця  треба  виховать!
*  *  *
Хто  є  вояк—той  знає  як!
*  *  *
Хто  силою  дуж—
Той  для  світу  і  муж!
*  *  *
Чия  взяла—тому  й  хвала!
*  *  *
Не  бійся  смерті:  смерть  люби,
А  бійся  вічної  ганьби!
*  *  *
Хто  чесно  дбав  потрібне  діло—
Той  смерті  в  очі  гляне  сміло…
*  *  *
Або  в  бою  можи—
Або  в  землі  лежи!
*  *  *
Козак  війною  бавиться—
Козацька  сила  славиться.
*  *  *
Така  і  воля  Неба:
Роби—що  зараз  треба!
*  *  *
Живи  по  край,
А  край—то  в  Рай!
*  *  *
Бувалий  вояк—то  добрий  козак!
*  *  *
Вінець  пацифізії—розквашені  фізії!
*  *  *
Найкраща  пацифіза—
Дзвін  збройного  заліза!
*  *  *
Треба  державою  дужою  буть:
Дужих—бояться,  а  кволих—скубуть!
*  *  *
Тільки  з  того  буде  діло,
Хто  гартує  дух  і  тіло!
*  *  *
Без  тернів  та  офір
Не  сягнути  до  зір…
*  *  *
Дурня  ініціатива—як  диверсія  шкідлива…
*  *  *
Чи  вороги  кругом,  чи  друзі—
Щомиті  в  пильній  будь  напрузі…
*  *  *
Пильнуй  на  чатах,  бо  щомить
До  бою  можуть  засурмить…
*  *  *
Війна—не  цяцька:
Там  все  зненацька…
*  *  *
Війна—робота  хвацька:
Там  все  бува  зненацька!
*  *  *
Сильні—воюють  за  панування,
Кволі—воюють  за  виживання…
*  *  *
Наш  лицар  гонор  має:
Своїх  присяг  тримає!
*  *  *
Обстріляний  вояк
Тямкує—що  та  як…
*  *  *
Або  звитяжно  сам  веди,--
Або  за  іншими  іди.
*  *  *
Або  лицарем  у  славі,--
Або  трупом  у  канаві…
*  *  *
Обачні—вдень  і  уночі
Тримають  руку  на  мечі…
*  *  *
В  дурного  воя—жада  одна:
Хоч  між  своїми—аби  війна!
*  *  *
Твоє  життя—звитяжна  мить:
Війна  іде,  війна  гримить!
*  *  *
Дурні  перемагають—великою  ватагою,
А  мудрі  та  кмітливі—умінням  та  відвагою.
*  *  *
Бійцям  одна  дорога—
Звитяга  й  перемога!
*  *  *
На  війні—як  на  війні:
Доки  жив—усе  в  борні!
*  *  *
На  війні—як  на  війні:
Вмер—то  вмер,  а  ні—то  ні!
*  *  *
Мовчи,  бо  ворог  слухає:
Скрізь  в  нього  пильні  вуха  є!
*  *  *
Де  один  дурень  забреде—
Там  триста  мудрих  пропаде!
*  *  *
Бойова  когорта:
Не  боїться  й  Чорта!
*  *  *
Хоч  і  вродився  орачем,--
Не  розлучайся  із  мечем!
*  *  *
Плуг—нагодує,  а  меч—врятує.
*  *  *
Меч  січе—кров  тече…
Хто  від  смерті  втече?!
*  *  *
Без  Плуга—люд  не  проживе,
А  без  Меча—не  виживе…
*  *  *
Йди  собі  за  Плугом,--
А  Меча  май  другом!
*  *  *
Меч—не  для  краси:
З  ним  живим  єси!
*  *  *
Мають  Меч  не  для  краси:
З  ним  захищеним  єси!
*  *  *
Мури  Єрихону  зрушив  сурмо-грай…
Пропаганда—сила:  завше  пам’ятай!
*  *  *
Як  зламають  Меч—Вітчизно,  плач:
Пропаде  без  Воїна  Орач!
*  *  *
Хто  при  зброї—той  на  волі,
Хто  беззбройний—той  в  неволі…
*  *  *
Хочеш  мирно  раювати—
Вчись  побідно  воювати!
*  *  *
Вмирати  ми  не  боїмось:
В  обличчя  Смерті  сміємось!
*  *  *
Вбити—не  родити:
Вистачить  і  миті!
*  *  *
Убивати—не  роджати,
Руйнувать—не  будувати!
*  *  *
Вбити—легше,  ніж  родити:
Свисне  куля—та  і  квити!
*  *  *
Не  журись:  будем  жити
До  останньої  миті!
*  *  *
Із  «АКаесом»  на  плечі
Спокійно  вдень  і  уночі…
*  *  *
Як  маєш  зброю  і  набої—
То  і  Пан  Бог  завжди  з  тобою!
*  *  *
Про  мир  говори,--
А  крізь  люфу  зори!
*  *  *
Про  мир  у  світі  говори,--
Але  меча  свого  гостри!
*  *  *
Наслухай  про  мир  слова  чудові,--
Але  зброю  май  напоготові!
*  *  *
Для  звитяги  час—всюди  й  повсякчас!
*  *  *
Перемагає  не  ватага,--
А  гострий  розум  та  відвага.
*  *  *
Полеглі—стали  уже  травою,
А  ти  –до  бою  готуйся,  Вою!
*  *  *
Слова—спливуть  та  й  годі,
А  Меч—завжди  в  пригоді!
*  *  *
У  кого  руки  на  мечах—
Тим  голова  ще  на  плечах.
*  *  *
Хто  покинув  свій  меч—
Тим  і  голови  з  плеч!
*  *  *
Меч—не  сіє,  та  вже  
Сіяча  береже!
*  *  *
Хто  знезброївся—тих  шкода,
Бо  лиха  їх  жде  пригода!
*  *  *
Хоч  який  прийде  хан—
Буде  всім  прочухан!
*  *  *
У  біді  наш  козак  не  покине  друзяк.
*  *  *
Той,  хто  зрадив  друзяк,--
Не  козак,  а  кізяк!
*  *  *
Як  одержав  копняк—
Став  козак,  як  той  мак!
*  *  *
Для  вояків  війна—забава,
А  для  Вітчизни—зиск  та  слава.
*  *  *
Джерела  вільного  життя—
Звитяга  й  самоопертя.
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Вояцтво  обідає…»
*  *  *
Гетьман  сала  і  ковбас
Закусити  дав  наказ!
*  *  *
Як  завзято  хліб  їмо—
Так  і  ворога  б’ємо!
*  *  *
Вояцька  каша—хоч  куди:
Їмо—хай  ворог  жде  біди!
*  *  *
Вояцька  добра  каша:
У  ній  наснага  наша!
*  *  *
Хай  там  що—не  журись
Та  до  каші  берись!
*  *  *
Любо  дружною  юрбою
Підкріпитись  після  бою!
*  *  *
Підкріпися  хоч  би  де—
І  тягар  з  душі  спаде.
*  *  *
З’їж,  вояче,  хліба  ще,--
Щоб  як  гинуть—не  натще!
*  *  *
Будем  жити  чи  вмирати,--
А  наразі—їжмо,  брате!
*  *  *
Каша  добрая  зварилась—
І  чота  не  забарилась!
*  *  *
Дружно,  хлопці,  не  барися:
За  ложки  хутчій  берися!
*  *  *
Смачно  пахне  від  котла:
Кашу  знищимо  дотла!
*  *  *
Не  продасть  Вітчизну  нашу
Той,  хто  їсть  вояцьку  кашу!
*  *  *
Кухарями  військо  горде:
Смакоту  спечуть  і  з  чорта!
*  *  *
Кухар  наш  спече  й  кота—
І  всі  скажуть:  смакота!
*  *  *
Кашовар  наш—чарівник:
Зварить  щось—ковтнеш  язик!
*  *  *
Впала  в  кашу  куля  з  неба:
То  не  біб—з’їдать  не  треба!
*  *  *
Кулі  в  миску  залітають,--
Хлопці  ж—кашу  уплітають!
*  *  *
Хай  війна,--а  я  не  важу:
Любо  їм  вояцьку  кашу!
*  *  *
Хай  війна  з  мільйоном  бід,--
А  обід  собі  обід!
*  *  *
Хай  війна  та  зачекає,
Бо  вже  каша  вичахає!
*  *  *
Ти,  Війно,  десь  там  грими:
Зголодніли  тутка  ми!
*  *  *
Заповзяті  хлопці  наші
І  до  бійки,  і  до  каші!
*  *  *
З  побратимом—навпіл  хліб,
З  ворогами—навпіл  гріб!
*  *  *
Є  щось  їсти—то  берись,
А  немає—не  журись!
*  *  *
Помолились  козаки—
Та  і  з  Богом  за  ложки!
*  *  *
Кожному  у  пузі
Сурма  лунко  грала…
Кашовар  є  першим
Після  генерала!
*  *  *
Міна  в  казан  ухне—
І  все  військо  рухне,
Бо  вся  його  сила—
У  походній  кухні!
*  *  *
Воякам  без  кухні
Від  біди  не  втекти:
Штаб  та  кухня—війська
Головні  об’єкти!
*  *  *
Нам  без  каші  не  здолать
Ворогів  у  герці:
Штаб  є  війська  голова,
Кухня  ж—його  серце!
*  *  *
Хвала  кашоварам
За  поживу  любу,
А  хто  кепсько  варить—
Міну  тому  в  дупу!
*  *  *
Їсть  вояка  кашу
Та  і  в  ус  не  дує,--
Ще  й  орду  ворожу
Кулями  частує!
*  *  *
Не  все,  браття,  ворогів
Збройно  побивати:
Треба  й  ложкою  хоч  мить
Нам  повоювати!
*  *  *
Не  все  биться  зброєю
Із  ордою  вражою:
Треба  трохи  й  ложкою
Повоячить  з  кашею!
*  *  *
Час  обіду—хай  війна
Трохи  зачекає:
Хай  лиха  голодна  смерть
Хлопців  не  спіткає!
*  *  *
Дайте  каші  вояку
Так,  аби  не  трішки,--
Бо  давно  голодний  марш
Йому  грають  кишки!
*  *  *
Хай  дістануть  кухарі
Із  котлів  що  мають,
Бо  вже  сурми  бойові
В  животах  нам  грають!
*  *  *
Гей,  не  будь  скупигою,
Генерале  кухні:
Ще  добавки  бравому
Козакові  ухни!
*  *  *
Січе  з  кулемета
Кашовар  наш  славно,
А  в  війні  з  котлами
Він  герой  подавно!
*  *  *
На  війні  без  кухні
Вижити  несила,
Бо  у  ній  найбільша
Стратегічна  сила!
*  *  *
Пропали  б  навіки
Славні  вої  наші
Без  веселих  жартів
Та  смачної  каші!
*  *  *
Любить  стрілець  Пузо
Вражву  побивати,--
А  ще  більше  любить
Кухню  штурмувати!
*  *  *
Як  наїлись  міцно—
Любо  б’ються  наші:
Нема  перемоги
На  війні  без  каші!
*  *  *
Як  наїлись  хлопці—
Пада  ворог  трупом,
Бо  нема  звитяги
Без  каші  та  супу!
*  *  *
Зголодніла  наша
Бойова  когорта:
Чорт  на  зуби  втрапить—
То  з’їмо  і  чорта!
*  *  *
Любо  нам  вояцькі
Суп  і  кашу  їсти:
Ще  б  до  них  «святої»
Випить  грамів  двісті!
*  *  *
Славна,  браття,  каша:
Ще  б  сюди  перчину,
А  до  того  дива—
Рідної  чарчину!
*  *  *
Не  барися,  кашоваре,
А  хутчій  вари  та  смаж,
Бо  вже  нам  кишки  порожні
Виграють  голодний  марш!
*  *  *
Смачно  пахне  юшка—
Любо  в  шлунок  булька…
Кроком  руш  за  нею,
Сало  та  цибулька!
*  *  *
Струнко,  шинко  й  кашо:
Бадьор  і  бравада!
Генерале  Шлунок,--
Приймайте  парада!
*  *  *
Кашоваре,  не  барись—
До  котлів  хутчій  берись,
Бо  вже  наші  козаки
Зголодніли,  як  вовки!
*  *  *
Воювать  з  котлами—
Кашоварська  доля:
Гей,  на  штурм  рушайте,
Крупи  й  бараболя!
*  *  *
Натомилась  братва—
Зголодніла  дотла…
Гей,  за  ложки  хутчій,--
Всі  до  штурму  котла!
*  *  *
Зголоднів  вояка—
Не  мучте  людину:
З’їв  би  я  і  чорта,
І  його  родину!
*  *  *
Сяють,  мов  багнети,
Бойові  ложки:
Знищимо  дощенту
Вражі  галушки!
*  *  *
Де  стрілець  Горе-Біда?
Біля  кашовара,--
Бо  миліш  йому  обід,
Ніж  військова  чвара!
*  *  *
Йде  стрілець  Горе-Біда—
По  коліна  море:
Кашовару  з  ним—біда,
Ворогам  же---горе!
*  *  *
Наш  стрілець  Горе-Біда
Має  добру  ложку:
Суп  і  кашу  залюбки
Нищить  не  потрошку!
*  *  *
Наш  стрілець  Горе-Біда
Б’є  вражву  стоїчно--
Ще  і  кашу  залюбки
Нищить  героїчно!
*  *  *
Грають  нам  у  шлунках
Єрихонські  труби:
Залюбки  і  чорта
Змелять  наші  зуби!
*  *  *
Любо  їсти  кашу
Дружною  сім’єю:
Ще  би  нам  до  каші—
Чарочку  тієї!
*  *  *
Хвала  й  дяка  Богу
За  щедроту  многу:
Наснажи,  Пресвітлий,
Нас  на  перемогу!
*  *  *
Поки  захищала
Мужня  чота  гору—
З’їла  на  ній  всеньку
Фауну  і  флору!
*  *  *
Голодний  гранатник
Полював  на  зайця:
Вполював  од  зайця
Лиш  вуха  та  яйця!
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Неримовані  Афоризми»
*  *  *
Один  постріл  мовить  більше,
Аніж  тисяча  промов…
*  *  *
Остання  галета—навпіл  з  побратимом,
Остання  граната—навпіл  з  ворогами!
*  *  *
Лицарська  доля—боротьба…
*  *  *
Хто  боїться  вмерти—той  загине  першим…
*  *  *
Де  голова  розумна  не  керує—
Марно  працюють  руки  золоті…
*  *  *
Народ  має  руки  золоті,
Але  марні  всі  його  зусилля
Без  дороговказної  Еліти—
Мудрої  ясної  Голови!
*  *  *
Ми—Івани-Побивани:
Ворогів  б’ємо—і  край!
Якщо  в  хату  лізеш  Катом,--
То  пощади  не  чекай!
*  *  *
Якщо  вже  битись—то  героїчно:
До  перемоги—або  до  смерті!
*  *  *
Чий  дух  зломився—той  втратив  усе!
*  *  *
Нас  можна  убити—але  не  зломити!
*  *  *
Чим  більше  хочуть  знищить  нас—
Тим  живучіші  ми  стаємо…
*  *  *
Сила  Віри—Світ  стрясає,
Бо  вона—найперша  зброя!
*  *  *
Вмирати—всім  страшно,
Та  це—тільки  раз,
Бо  двічі  ніхто  не  вмирає!
*  *  *
                             «Масло—замість  гармат!»
                                     Гасло  мітингів  Пацифістів.
…Якщо  не  буде  у  нас  гармат,--
Заберуть  Орди  і  наше  масло!
*  *  *
Рідний  Плуг  без  Меча—
На  чужинців  працює…
*  *  *
«Думка  Наполеона»:
…Хто  не  годує  своє  Військо—
Той  годуватиме  чуже!
*  *  *
Для  перемоги—треба  зброї,
До  зброї  ж—треба  голови!
*  *  *
Миру—мир,  а  козакам—по  кулемету!
*  *  *
Без  «АКАесу»--нема  прогресу!
*  *  *
Про  мир  собі  базікай,
А  кулемета—змащуй!
*  *  *
З  усіма  дружи!  Та  всім
Важко  улещати…
Тож  завжди  готовим  будь
Себе  захищати!
*  *  *
Поразки—учать  перемагати…
*  *  *
Агресія  може  прийти  зусебіч…
*  *  *
Вояки  за  гроші—то  є  глина,
Воїн  за  Ідею—то  є  сталь!
*  *  *
Ворог  розуміє  тільки  мову  зброї…
*  *  *
Хижий  ворог  поважає—
Тільки  дужчого  за  себе…
*  *  *
Слимакові  хребта  не  зломиш:
Його  можна  лише  розчавити!
*  *  *
Легше  звалить  непохитне,--
Аніж  зломити  гнучке….
*  *  *
Гнучку  лозу—не  ломить  буря:
Її  шаленство—на  дуби!
*  *  *
Вистоюють—лиш  незламні,
Перемагають—нещадні…
*  *  *
Хто  знезброєний  засне—
Той  прокинеться  в  неволі…
*  *  *
Знічев’я  війни  не  починай,
А  почав—воюй  до  перемоги!
*  *  *
Одна  дурниця—всю  справу  губить…
*  *  *
З  вівці  вовка  не  зробиш,
Як  і  з  вовка—вівцю…
*  *  *
Життя—відпустка  з  Вічності:
Гуляй—і  не  журись!
*  *  *
Якщо  ти  зверхник—тоді  наказуй,
Якщо  підлеглий—наказ  виконуй!
*  *  *
Один  ти—ніщо,  зі  спільнотою—сила!
*  *  *
Апофеоз  Цивілізації—модернізоване  Дикунство!
*  *  *
Ідею  можна  скомпрометувати,--
Але  не  можна  знищити  Її…
*  *  *
Краще  вже  кращий  з  Чортів,--
Аніж  найгірший  з  Янголів!
*  *  *
Краще  справний  багнет,
Ніж  несправна  гармата…
*  *  *
У  мерців  проблем  немає:
Про  живих  турбуйся  ти!
*  *  *
Потрібна  мужність—щоб  убити,
Потрібна  мужність—щоб  умерти,
Але  стократ  потрібна  мужність—
Жить,  ідучи  із  бою  в  бій!
*  *  *
Не  кожна  стрілянина  є  війна,--
Як  і  війна—не  кожна  стрілянина…
*  *  *
Один  дурень—зіпсує
Справу  тисячі  розумних…
*  *  *
Свій  дурень—небезпечніший  за  ворога…
*  *  *
Вчись  мовчати,  бо  слова—небезпечніші  за  кулі…
*  *  *
Щоб  потрапити  до  Раю—
Треба  Пекло  перейти…
*  *  *
Бог  перемоги  посилає
Тому,  хто  здобуває  їх!
*  *  *
Бог  дає  тим,  хто  вміє  взяти…
*  *  *
Або  сваволя—або  неволя!
*  *  *
Смерті  не  бійся—бійся  ганьби…
*  *  *
Ганьба—страшніша  смерті…
*  *  *
Смерть—лише  мить,
Ганьба  ж—навіки…
*  *  *
Пожаліти  ворогів—зрадити  своїх…
*  *  *
У  мерців  проблем  немає:
Всі  проблеми—у  живих…
*  *  *
Якщо  не  чують  слів—тоді  почують  постріли…
*  *  *
Або  ти—або  тебе…
Тож  краще—ти!
*  *  *
Хто  жаліє  ворогів—
Той  своїх  занапащає…
*  *  *
Жити  хочеш—то  не  бійся,
А  боїшся—то  вмирай!
*  *  *
Дано—лиш  тим,  хто  вміє  взяти!
*  *  *
Шалених—всі  бояться,
Сумирних  же—товчуть!
*  *  *
Хто  не  вчиться  потом—
Буде  вчитись  кров’ю…
*  *  *
Дурень—хто  вважає
Ворога  за  дурня…
*  *  *
Дужчих—не  карають:
Карають—слабких…
*  *  *
«Думка  Катерини  Другої»
Переможців—не  судять:
Судять—переможених…
*  *  *
Вмер—то  лежи,  а  живий—то  борись!
*  *  *
Все  не  буде  так  добре—
І  не  буде  так  зле!
*  *  *
Хто  воювати  не  вміє—
Буде  звойований  сам…
*  *  *
Люба  війна,  чи  не  люба,--
А  воювати  учись!
*  *  *
Сила—то  іще  не  розум,
Але  розум—то  вже  сила!
*  *  *
Розум—то  є  сила,  бо  і  силу—зломить!
*  *  *
Бог  з  тими,  хто  перемагає…
*  *  *
Де  залізні  характери—
Там  завжди  перемога…
*  *  *
Боєць  без  зброї—не  боєць,
А  зброя  без  бійця—не  зброя…
*  *  *
Є  дух  бійця—то  буде  й  зброя!
*  *  *
Козак  буде—меч  здобуде!
*  *  *
Життя  триває  у  війні,
А  мир—перерва  між  боями…
*  *  *
Хто  не  воює  за  своє—
Той  за  чуже  загине…
*  *  *
Закони  світу  пише  меч  звитяжця…
*  *  *
Дарують—лиш  ярмо  раба,
А  волю—треба  здобувати!
*  *  *
Гарант  безпеки—власна  сила,
А  не  обіцянки  чужі…
*  *  *
Герої—все  при  зброї,
А  раби—все  в  ярмі!
*  *  *
Пацифістські  розмови—
Колискова  для  дурнів…
*  *  *
Не  спи,  козаче:  орда  не  спить!
*  *  *
Найкраща  гарантія  миру—
Могутній  військовий  кулак…
*  *  *
Меч  і  Плуг—брати  крицеві:
Бережуть  безсмертя  Роду…
*  *  *
Військо  без  зброї—що  пес  без  зубів…
*  *  *
Хто  не  боїться  втратить  все—
Той  все  і  здобуває…
*  *  *
Вмерти—щонайлегше:  треба—
Вижити  і  перемогти!
*  *  *
Хто  чого  вартий—покаже  бій…
*  *  *
Тіло—вразливе,  дух—ось  фортеця!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804832
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 29.08.2018
автор: Елем Тахиров