Всьому свій час. На все Господня воля.
Згорає ніч, щоб сонцю розцвісти.
Вилущується літо, як квасоля,
Бо вже пора до осені іти.
Помітна сивина на його скронях,
Чи це туман розвісив полотно?
« Так, так!» - киває запізнілий сонях,
Погойдуючи золоте руно.
Так чи не так, а холодом повіє
На неурочний, непорочний цвіт –
Отак і пропаде, відпломеніє,
Не викохавши вимріяний плід…
Мінорить ностальгії срібна нотка –
І множиться, і душу пропіка…
Малина пізня не така солодка.
Осіння жінка не така п’янка…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804561
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2018
автор: Ніна Третяк