В цей вечір плаче каяття,
Беру натхнення за основу,
Одним лиш розчерком пера
Знов відродити почуття,
Останню давши серцю спробу.
Я квітів сонячних тобі
Верейку повну подарую,
Щоб жовто-білі пелюстки,
Немов дукати золоті,
Осяяли оселю скромну.
Жіноче щастя і любов
Вмить підв`яжу я серпантином
І покладу десь під вікном,
Аби в халаті перед сном
Зненацька ти знайшла це диво.
Я радість та тепло душі
Сховаю в глечик з візерунком
І поряд з кексом на столі,
Який сам випечу тобі,
Залишу, вийшовши нечутно.
Всю пристрасть й ніжність покладу
В стареньку з ясеня шкатулку,
Щоб наче стрічку після сну,
Ти ранком їх вплела в косу,
Чи кинула недбало в сумку.
В цей вечір плаче каяття…
Та хто ж почує тихий стогін?
Лиш серця лінія крива
Розкаже всім про почуття,
Що в`їлися в душевний спомин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804512
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2018
автор: Ярослав Ланьо