На жаль у селах України
життя збігає, як вода...
Не бути сильній Україні,
якщо не буде в ній села...
Нікого цим вже не здивуєш,
від всіх наплинувших проблем...
Процеси змін в нас прогресують,
і не позбутись нам дилем...
Людей у селах стає менше,
хто виїжджа, а хто вмира...
Душа сумує, болить серце,-
ну як же жити без села?..
Там де колись біліли хати,
тепер росте чортиполох...
Садки колись убрані в шати,
нині рясніє диво-мох...
Туди доїхати проблемно,
дороги всі розбиті в прах...
Та серед заростей високих,
усе ж видніє кілька хат...
Там хтось живе, це ж зрозуміло,
людям же треба якось жить,
частіш невтішно й дуже бідно,
тому й душа у них болить...
Та й землю ж треба обробляти,
не виростати ж бур"янам...
Ростити хліб і випікати
на радість донькам і синам...
Щоб негаразди всі минули
і відійшли,як лихі сни,
справжні селяни не здаються,
працею сповнені завжди...
Якби ж і влада наша дбала
про наш знедолений народ...
І у офшори не ховала
неперевершений "доход"...
На жаль бідніють і зникають
не лише села, а й міста...
І за рубіж наші тікають,
у цьому теж наша біда...
Та влада "ні кує,ні меле",
бо їй, як завжди, не до нас...
Кожен за себе лише дбає
у цей жорсткий для краю час...
Щоб зникли села в Україні,
ніяк не можна допустить...
Зробить можливе й неможливе,
то й Україна буде жить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804484
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.08.2018
автор: геометрія