А життя — то річ непередбачена,
Не доходить, що тратиш дарма,
Вона односторонньо оплачена,
Всім — поштучно і більше нема!
А ми завжди цінуємо втрачене,
Помилки — наші учителі
І, щоразу, мов досі небачені,
Вони водять усіх по землі
Ми міняємо друзів на вигоди,
Забуваємо рідних людей,
Ми в живому житті — наче привиди,
У полоні убогих ідей...
Я не з мудрого і не з хороброго,
Не знавець формалізму розмов...
Лиш хотів-би знайти чогось доброго,
Щоб набрати на всіх його знов
Й розсипати фосфор душі,
Залишати світло й тепло,
Роздавати людям вірші,
Всьому песимізму назло!
Розділяти серця шматки,
Порівну для кожного з вас,
Щоб допомогли ті рядки
Хоч раз...
Що сказати і як примиритися
З тим, хто чує лиш тільки себе?..
— Відійти, в його ж стіни не битися!
Нехай сам собі нерви скубе.
Я втомивсь від брехні і від заздрості,
Я вже був по обох сторонах
Краще слідом за щирістю й радістю
Поплетусь на зраділих ногах
Розсипати фосфор душі,
Залишати світло й тепло,
Роздавати людям вірші,
Всьому песимізму назло!
Розділяти серця шматки
Порівну для кожного з вас,
Щоб допомогли ті рядки
Хоч раз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804477
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 26.08.2018
автор: Ніколя Петрович