Усе глибше вростається у мене час,
Поволі, відбираючи років запас,
Душа ж, як Прометей, в обставини закута,
Туга її, немовби, соколина чути.
Як в справах заклопотані тепер боги!
Закинули у дальній кут наші гріхи,
Брудні рахують гроші у війні здобуті,
А нам, грішнИм, не стрітись, навіть, на спокуті.
Налило небо грозовицю у грааль.
Історія в жару марудиться в спіраль.
Спалахи блаженного вогню! Я їх так жду.
Від полону порятуюся лише в грозу.
Душу-зневіру віддам в обійми вітру,
Плетивом з дощу з лиця марноту зітру,
Розшито небо блискавиць канвою:
"-Моя любове, мій вогонь, іди за мною!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2018
автор: олена гай