Буває так, що дощ не мочить
Що і вогонь не обпікає
Буває так, що рани точать
Ті ниці, кажуть що кохають...
Самі буваєм дуже часто
В бажанні когось полонити
Ми замість серце їхнє вкрасти
Себе даємо просто вбити
Буваєм вкрай зарозумілі
Зневажливі до простоти
І істини, яких нас вчили,
Вже нам же стали і чужі
Суспільство рвемо на роди
А рід, мов плем'я, стає диким
Та в берегах нема води
І все не так, як ми вже звикли
Буває так, що час минає
І все навколо іншим є
На жаль, вже і таке буває
Що ми втрачаємо своє
Надію до омеги живить
Довіра до людей навколо
А справжня віра творить диво
А кожне диво - нашу Долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2018
автор: Володимир Ромен