Школі я рідній завдячую тим,
Що привила до системи огиду.
Злосних совків погоріле лібідо,
Чую як нєхвати плановий дим.
Змалку не міг підкорятися їм,
Люто шипів як уламок карбіду.
Винні начальству ми з вами усі,
Ходим небриті і навіть не строєм.
Щастя якесь вибудовуєм своє,
Навіть собі дозволяєм таксі!
Ти не в системі - на нари мерсі,
Як не бажаєш померти героєм.
Візьме держава, хоч як теребень,
З нас хабарі, ПеДеВе і акцизи.
Права не маєш кривити мармизи,
Срачка у тебе, чи може мігрень,
Ти головне відроби трудодень,
Хоч і "чужий" через задницю лізе.
Варто лише народитись на світ,
Оплески знаєм одної лодоні.
Мудрі слова у однім забобоні,
Де говорилось що тихо сидіт.
Скажуть інакше що ти є бандит,
Бо не транслюєш ниття похоронні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804332
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.08.2018
автор: Невідомий солдат