І знову він...Невже це моя доля,
Кому,скажіть,я стежку перейшла?
Нема до нього й крапельки любові,
Чому ж нас доля знов переплела...
Я не забуду ті страшні всі днини,
Коли за мною він весь час ходив...
Спокою не було ані хвилини,
Так ніби він й повітря перекрив...
Його боялась я і не любила,
Та все ж за нього заміж я пішла,
Батька наказ порушити не сміла,
І всі роки тягар важкий несла...
Він деспот був, невпинно ламав крила,
Від його сили задихалась я...
І суперечить я не мала сили,
Усе терпіла, ніби й не жила...
Настав кінець...Терпіть не маю сили,
І батька вже серед живих нема...
А матінка мене благословила,
І я від нього назавжди пішла...
Тепер я вільна...Я тепер людина,
І мука вже закінчилась моя...
Будинок мій...Моя в ньому родина,-
Матуся, брат, сестра...Моя сім"я!
І вірю я,що буду ще щаслива,
І зійде в небі і моя зоря...
Матусю,рідна...Я твоя дитина,
Спасибі що ти є, і є сім"я...
Та знову він...Де взяти мені сили?
І як позбутися цього ярма...
Проснулась я...Це вже мені наснилось,
А за вікном ніч темна і німа...
Минуло все: і страхи мої, й болі,
З ним спільні роки викреслила я.
Пізнаю я ще на життєвім полі
І радощі,і справжні почуття...
Я більше не боюсь...Я вже смілива...
І працювать умію й хочу я...
Мій рідний край,моя уся родина,
І мій народ, і я, й моя сім"я!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804169
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 23.08.2018
автор: геометрія