Підняла голову, а там мільйон зірок...
Чиясь погасла, а чиясь горить...
Чиясь, лиш тільки почала світити,
Для іншої лишилась тільки мить.
А зорі світять, світять і... згасають.
То падають на землю, то горять до тла.
Дивлюсь на них... свою зорю шукаю,
Бо десь між ними є й моя зоря.
І ваші є... їх так багато в небі...
І знову впала зірка до землі.
Чому ж, нам людям, так багато треба?
Чому не дякуємо за прожиті дні?
Чому кудись постійно поспішаєм,
Й не помічаємо сторонньої біди?
Адже ніхто-ніхто не знає,
Коли його зоря у небі догорить...
17. 08. 18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803509
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.08.2018
автор: іванесса