Я так хочу літати! Мій Боже, малюй мені крила,
Із прозорих світанків вплети в благодатну канву
Все, що буде й було, все що ще пережити судилось.
Щоб не гратися з долею в вічне «живу-не живу».
Намалюй мені крила із сонячних теплих серпанків,
З білосніжного снігу в прозорій ранковій імлі,
Я щодень зустрічатиму небом даровані ранки,
На невидимих крилах піднявшись увись від землі.
Намалюй мені крила, щоб знову злетіти угору,
Коли раптом спіткнувшись в житті, я в безодню впаду,
Боже, дай мені чути завжди дзвони Твого собору,
Я почую Твій голос – і вірну дорогу знайду.
Намалюй мені крила в своїй неосяжній любові,
Справжня віра й любов – це для мене два вічних крила.
Я не хочу, як всі, мені просто лиш бути собою,
Щоб, проживши життя, я б дістатись до неба змогла.
Тебе, Боже, прошу, намалюй мені мудрості крила
Хай в незнані світи мене хмари пухнасті несуть
Там, де віють солодкі вітри і щасливі вітрила…
Де людського життя сама справжня відкриється суть
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803487
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.08.2018
автор: Юлія Л