Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.
Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,
і не солодка, навзаєм, брехня.
Ідейні поні рвуться до олімпу,
хоча й у люди ще не пізно йти,
якщо не заважає сяйво німбу.
Чого вартує дурня обійти?
І наче є коли і як, та ніби
не меншає цієї суєти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803160
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 15.08.2018
автор: I.Teрен