Уже нелегко й поле перейти
і вижити одному – ой, нелегко.
Оглянешся на спалені мости,
усе одно до обрію далеко.
А мусиш не летіти, а іти,
долаючи і холоди, і спеку
у цій хиткій юдолі суєти,
очікуючи долю як лелеку.
І рахувати ночі до весни,
пірнаючи у марева і сни.
Ні мрії, ні надії за душею...
А попереду осінь і зима,
і десь вона чекає ще, сама,
що ми не розминемося із нею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803029
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 14.08.2018
автор: I.Teрен