Прийшли до нас не прошені у гості,
Смерд.ча неч.сть дикої орди.
У час коли глумились наші кості,
Й безсиле тіло рвали бікфути.
Пропиті ви й не вимиті… гопота,
Допоки жили рвали нам кати.
Як липка тля, як мухи із болота,
Вломилися у теплі ще хати.
Вселялися, як звірі ви… в отарі,
На світло боже вилізли з макви.
З голодомору визрілі в примарі,
Під оком красножопої Москви.
На прив’язі цапи у пройдисвітів,
Підніжний корм, собаки для хозар.
Ординський щур, вчорашні самоїди,
Зладнав кубло в Порусинні кагал.
Московська вош ви зрощена у злості,
З болота зайди… пришлий бабуїн.
Гримить уже в надії з Високості,
Чужі ви є… розтанете, як тлін.
Вселились в хату в час Голодомору,
І з низу й зверху маєте комфорт.
Ми вам спакуємо хазяїв… і м.нору,
Воно ж простіше разом і в аборт.
А годувала ж вас моя Вкраїна,
У стужу й холод гріла, як могла.
Дарма тепло розтратила Чаїна,
Та вовка приручити не змогла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2018
автор: Андрій Л.