Коли весна розбурканим крилом
Землі торкнеться й проліски розбудить,
Я поспішаю в ліс, що за селом,
Щоби красу побачити й збагнути.
Поміж дерев, що сік весняний п'ють,
Озера сині розлились навколо,
Сороки гнізда саме перші в’ють,
Долає сонце дня ясного коло.
Легень замало… Аж не продихнуть –
Так свіжо й легко тут лишень буває.
І неможливо час той повернуть,
Такої свіжості лиш тут трава є.
Рукою ніжно доторкнуся… Ну, дитя!..
Боюсь злякати весняну розпусту,
Що знає лиш любов – не каяття.
Ой, ле-ле! Стала в заячу капусту.
Ті кошики хоч мало прожили,
Та смак весни й буття уже пізнали,
Тож залицятись рано почали,
Мов говорили: «Залишайся з нами…
Ти мавкою зростеш поміж беріз,
Щоб ряст купати свіжою росою»…
Під вечір завершився мій круїз –
Побачення з весняною красою!
16.02.2013
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802587
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.08.2018
автор: Ганна Верес