* * *
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
* * *
Я вами тяжело переболела.
То было словно наважденье, сон.
Любовь Далилой хитрой одолела,
А разум спал, доверчивый Самсон.
Пора прощаться. Праздник сменят будни.
Мороз на окнах пишет витражи.
А как же мы, как мы в разлуке будем?!
И как родного вдруг назвать чужим.
Недолгой сказки час спадет волною.
Чудесный сон не возвратится вновь.
Остаток жизни, что зову судьбою,
Сияньем тихим озарит любовь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2018
автор: Борисовна