Край битого шляху, підперши тополю,
Сидить у тіньочку сліпий чоловік.
Хай ноги спочинуть розбиті до болю…
Обід на ряднині: хлібина й часник.
Лице непобрите, маленька борідка,
Бандура праворуч лежить на траві…
Її струни вітер торкається зрідка,
Щоб всі відчували, що струни живі.
З-за пагорбу тихо долинула пісня,
Узяв він бандуру, торкнувся струни.
Вже сонце на захід – пора була пізня,
Під звуки зажури взялись цвіркуни.
Спинилися хури, позлазили люди…
Старий грав надхненно – світила зоря.
Старі і малі йшли на звук звідусюди
І слухали мудрі пісні кобзаря.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802502
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2018
автор: Віталій Назарук