На сонне місто сонний дощ
Плеядами краплин додолу
І ці міста з бетонних рощ
Таврують аж ніяк не волю
До болю рідні краєвиди
Затопить тіниста вода
І люди мовчазні, мов риби
Не зронять слова до кінця
До подиху, що є останнім
До крику, що омега мов
До того, що не робить рани
І вже не чавить люто кров
Та живить істина одна
Дощі не вічні і минають
І новий ранок, ось вона,
Надій веселка зустрічає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802469
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.08.2018
автор: Володимир Ромен