Гриціан Загарбузянський:
«Нотатки поміж Гарбузами»
* * *
…Щось у голову зайшло, чи заїхало,--
І жене Поет у Світ Віршо-Віхолу!!!
Все пишу, пишу, пишу,--
Як в тумані Я…
Це хвороба отака—
«Графоманія»!!!
* * *
«Переспіви з Омара Хайяма»
(Власне,--з переспівів—Германа Плісецького!)
* * *
…І дзвінкі юнаки, і похилі діди—
Всі прийшли з Небуття—і мандрують Туди:
Нам усім на цім Святі недовго судилось,
Розкошуючи, пити солодкі меди!
* * *
Шляхетність і підлість, відвага і страх—
Присутні з народження в наших тілах,--
І всі ми до самої смерті пробудем
Такими, якими створив нас Аллах!
* * *
Наобридли мені вічні злидні сумні,
Ошуканство Надій і змарновані дні!
Якщо Ти Всемогутній, Небесний Владарю,--
Дай щось краще, ніж це Існування, мені!!!
* * *
Гідні подиву задуми Бога-Творця!
Ми приходимо в Світ, щоб звуглити серця,--
Та і геть ідемо,--не збагнувши ні сенсу,
Ні початків Його, ані Його кінця!
* * *
Не уникне ніхто в Світі долі гіркої:
Смерть стинає усіх—Їй завжди сіножать!
…Тож не квапся—й посидь на траві, під якою
Скоро будеш і ти безтурботно лежать!!!
* * ** * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
* * *
Ті, кого я любив, ті, з ким пив я вино,
Хто—в чужій далині, а хто—в Небі давно…
Сам-один я пливу, мов занедбаний Човен,--
В океані Життя загубивши стерно…
* * *
Хтось «Коран», а хтось «Біблію» ревно читає,--
Хтось до Церкви, а хтось до Мечеті іде…
…Якщо в серці твоїм Пана Бога немає,--
То його по Світах ти не знайдеш ніде!!!
* * *
Я у Вічних Боргах не позбудусь одчаю:
Одному віддаю,--а у трьох позичаю!
Дістаю теплоту—від мільйонів сердець,
Хоча сам—лиш одне на людей витрачаю!
* * *
Мов та свитка стара, що в дірках та латках,
Моє вбоге життя—все в гріхах та боргах:
І чим далі живу—все нових набуваю…
І як спекатись Їх—свідок Бог!—я не знаю!!!
* * *
Був могутнім Тиран, собі рівних не знав,--
І пів-Світу мечем звоював-зруйнував,--
Величався, як «бог»,--та не став Він безсмертним,--
І так само, як всі, кістки в землю поклав!
* * *
«З крамольних Віршів про Релігію»
* * *
Хрест і Меч—два атрибути
Злих Майстрів, що справу знають:
Мечем—голови стинають,
А на Хресті—розпинають!!!
* * *
…Сатани на Світі не існує,--
Зате Сатаністи люті—Є!
…І ніколи, Боже мій Пресвітлий,
Серце не полюбить Їх моє!!!
* * *
«Моя Дитяча Думка»:
--Свій Бог—в кожного Народу…
Серце знітилось моє,
Розмаїття це уздрівши:
«Скільки ж, Боже, Тебе Є?!»
* * *
Хто я?—Набожний безбожник,--
Бунтар проти Бога…
…А до Бога все одно
Йде моя Дорога!
* * *
…Найкривавіша Потвора---
Релігійний Фанатизм:
Моря Крові злі Фанати—
В Ім’я Бога,--пролили!!!
* * *
Суть Життя всього—Хижацтво:
Одне Іншого—з’їдає…
…Може, Бог і є Гуманним,--
Та таким не виглядає!
* * *
…Якщо в Душі людини
Живе брудна Свиня,--
То неодмінно вилізе—
І Все колись Обгидить!!! (Хтось може таке скаже і про мене!
Та я вже бачив «Святих та божих»:
Убили нізащо Людину,---перехрестились
І сіли їсти… І не подавились!!!...)
* * *
…Кажуть: Жиди Ісуса розп’яли
За срібняки якісь або червінці…
…Та деколи здається, що були
На Вічі тім і наші Українці!!!
* * *
…Якби ж ті Дурні знали,
Що Бог—за все скубе:
…Ісуса—розпинали,
А розп’яли—Себе!!!
* * *
Бог—Один для Всіх!—
І закарбована
Для Усіх Любов
У Його Знакові:
Різні племена,
Різні релігії,--
А Сльози і Кров—
У Всіх—Однакові!!!
* * *
Формула Долі зовсім проста
І в лаконічності строга:
«Бог—це Любов,
А Любов—це Життя,
А Життя—це Дорога до Бога!»
* * *
…Посивіли вже чуб і вуса—
Минулись літа золоті…
«Де ж Правда?»--спитав я Ісуса,
А Він відповів: «На Хресті!»
* * *
…Якщо кожного Розп’ятого
Уважати «Сином Божим»,--
То «Богів» уже ми маєм—
Міліардний Пантеон!!!
* * *
…Я «праведних» Фанатиків боюся,--
Отих побожних діток Сатани:
Вони розіп’яли колись Ісуса,
І Бруно на вогні спекли вони!!!
Вони, в «Хрестові» рушачи походи,--
Винищують планету і людей…
…Вони готові знищить всі Народи—
В ім’я своїх «святенницьких» Ідей!!!
* * *
Життя—це є Дорога
Від Бога—й знов до Бога…
…Не забрудняй же Душу,--
Чисту неси до Нього!!!
Ххххххххххххххххххххххххххххххх
* * *
…Розвіяла нас Доля по світах---
Лиш спогад в небеса летить, мов птах…
І серце мені все щемить у тузі:
«Ну, як Ви там, без мене,--Любі Друзі?!»
* * *
«Про дурні Зачаття…»
…Живем сліпма—і зачинаєм
В недобрі дні своїх дітей…
І множим силу Злих Ідей…
Відтак: і маєм—те, що Маєм!!!
* * *
…Не завше ми буваємо в спромозі
Дотриматись Обіцянок своїх…
…Але завжди у нашій волі, Друже,--
Знічев’я не давать нікому їх!!!
* * * *
…Я в очі глянув Сатані---
І похолов од жаху,--
Бо в їх бездушній глибині
Уздрів Криваву Плаху!!!
* * *
…На чолі у Нього—Знак Тирана:
Він жадає—зажирать Серця…
Це—Злий Демон з мертвою Душею,--
Той, що носить у собі—Мерця!!!
* * *
…Я теж би міг бунтарити запекло—
І стати Революції Вождем…
…Та всі Її дороги—ведуть в Пекло,
Хоч обіцяють Йолопам—Едем!!!
* * *
«Каяття Старого Водолія»
--Дарма старавсь Лелека…
Розбийте мого глека!
Нічим я Вас не втішив,
Нічим не звеселив!
…Живлющою Водою
Хотів Світ напоїти,--
А вийшло,--що Отрути
У келих Вам налив!!!
* * *
…Ніхто від Зла не має «панацеї»…
І вже відома Істина віками:
«Не можна буть гуманною Вівцею,--
Як маєш справу—з лютими Вовками!!!»
* * *
«Мерзотники»
…Зовні—чисті та пахучі,
А в Душі—брудні й смердючі,
Повні хижості та жовчі,--
І усмішки у них—Вовчі!!!
* * *
Як протилежні полюси Магніту—
Життя замкнулось в Коло,--де не йди:
Нема без Лиха Щастя в цьому Світі,--
Нема на Світі й Щастя—без Біди!
* * *
Хай і хвилини Душа не гає,--
Хмелій од Світу, як од вина!
Ніхто не знає—де Смерть чигає,
Ніхто не знає---яка вона…
* * *
Кожна Мить має істину власну,
Власну сутність і слово своє…
І нема суперечності в цьому—
Тільки вічне життя—так, як є…
* * *
Щойно встигну витвір довершити—
Вже новим Душа вагітна, Браття:
Творчість—це одвічне «материнство»,
Безперервні «пологи» й «зачаття»…
* * *
Палац, в якому не живе Любов,--
Всього лиш вкрита золотом халупа!
А та халупа, де живе Любов,--
Краща за всі палаци на цім Світі!
* * *
Не з’їсти Золота—Іржі…
Хай небезпека скрізь чаїться:
Хто Бога має у Душі—
Той з Ним нічого не боїться…
* * *
Друзі пізнаються у біді,
Коли гине серце в чорній тузі…
…Ось і я пізнав тих, що вважав
Друзями: вони мені не Друзі!
* * *
Не має значення—де вмер:
Земля—одна і одне Небо…
Душа злетіла в Небеса—
І вже нічого Їй не треба!
* * *
Позаяк прихильник Рівноправ’я,--
Я за «Мусульманство» навпаки:
Щоб могли Гареми чоловічі
Мати собі також і Жінки!!!
* * *
Це Життя криваве, Світлий Боже,
Аж ніяк мене не веселить:
Мрію Тут заснути—і проснутись
Там, де вже нічого не болить!
* * *
…Мушу Тут вмирати в гіркій тузі,--
А Туди у радості прийду,--
Бо зустрінуть найлюбіші Друзі
Мене в тому Божому Саду!
* * *
…І надійде Та Мить—
І Душа защемить:
Край сумним цим літам!
До Побачення—Там!
* * *
«Життя»
…Не так воно все сталося,
Як мріялось—гадалося…
А сталось так, як сталося…
Оце ж нам і зосталося!
* * *
Минають літа молоді—
І Старість надходить срібна…
І Мудрість приходить—тоді,
Коли вона вже не потрібна…
* * *
Що ми знаємо? –На всьому
Запитання стоїть Знак:
Може, так воно,--а може,
Все не так, а геть інак…
* * *
Як ми Зірок не бачимо при Сонці,--
Так Істину лиш бачимо—в Пітьмі:
Добра не розуміємо—допоки
Не змучимось у пазурищах Зла…
* * *
Найбільший Поліглот на Світ—Бог:
Лиш Він Один всі людські мови знає,
І мови всіх тварин, всього живого—
Навіть простої крапельки Роси!
* * *
Добро будує—і Світ квітує,
А Зло лютує—і все шматує:
Від протиборства цих двох Енергій
Ніщо й ніколи нас не врятує…
* * *
Життя—це нищення повільне…
І зайве навіть говорить:
Кожен вогонь з’їсть свою жертву—
І сам фатально догорить…
* * *
…Не люблю двобарвних прапорів,--
Хоч і наш такий у небі має,--
Не люблю конфлікту кольорів:
Де дуель—там Єдності немає!
* * *
«І вічний Бій!»--гукнув Поет…
Так і живе Світ боєм:
Хтось—чесним праведним трудом,
А хтось—лихим розбоєм…
* * *
Свої Долі дістали ми всі ще тоді,
Як у лонах були Ембріонами:
Все залежно—якими насичили нас
Наші Неньки вагітні гормонами…
* * *
Доки не вклалося життя
У дві рамкові Дати,--
Дано нам прагнуть сяяття,
Жадати і жадати…
* * *
Мить за миттю точиться життя…
Час невпинно календар гортає—
І відносить нас у Небуття,
І сліди за нами замітає…
* * *
Дістала Доленька-чаклунка
Свій чарівний химерний міх,--
Та й подає нам подарунки:
То сміх, то плач,
То плач, то сміх…
* * *
Вічні чвари Предків,
Їх Злоба і Лінь—
То є вічний Спадок
Нових Поколінь!
…Наше старе Лихо
Як щезає в Небо,--
То два нових Лиха
Залиша за себе!
* * *
…Як з Човна дірявого
Вичерпувать воду,--
Так і вічне Лихо
Черпати Народу!
Скільки не черпаєш—
А краю немає:
Старе не дочерпав—
Нове прибуває!!!
* * *
Ми живемо—проблемами Любові,
Турботою й боргами любим людям…
А, якщо нас позбавить цих проблем,--
То й жити в Світі сенсу нам не буде!
* * *
…Старі Імперії були
Мудріші, мовить мушу:
Вони податки лиш тягли,--
Але не лізли в Душу!!!
* * *
Болить, болить, болить мені! Пече!
Сумна моїх терзань духовних повість…
Я зарубав би цю Змію мечем!
Але—як вбити Пам’ять свою й Совість?!
* * *
Скажи все, що думаєш про мене,
Скажи правду—хай гірку,--мені,--
Лиш не треба, Друже мій, не треба
Говорить солодкої Брехні!
* * *
Йшов направо—прийшов наліво…
Хотів—рівно, а вийшло—криво!
Плаче серце, ридає ридма:
Хотів—Правди, а вийшла—Кривда!
* * *
Хтось живе у коштовних лахах,
А хтось—ледве не голяса…
Не одежа в Людині цінна,
А Душі золота краса…
* * *
В колисці маємось незле ми,
А там—поїхало-пішло:
Росте Дитя—ростуть проблеми…
І розпікай весь вік чоло!
* * *
Істота Істоті,--по суті, Чужак,
Бо в кожній Істоті чаїться Хижак,--
І зветься він «Его», і зветься він «Я»…
Така ото правда, Печале моя!
* * *
Може, палаців пишних набудуємо,--
А, може, навпаки—нагеростратимо…
Нічого, народившись, ми не маємо,--
Нічого і померши, ми не втратимо…
* * *
--Боже, скільки доброго та любого
Щиро я хотів зробити Людям!
…Але скільки Злого та огидного
Вони мене Змусили Зробить!!!
* * *
Люди—радіоприймачі…
Тільки жаль, мої любі-милі:
Налаштовані ми усі
Розмаїто—на різні хвилі!!!
* * *
…Одні—в розпачі: «Діти,
Де вас тільки подіти?!»
…Інші—ладні кричати:
«Як вас, Діти, зачати?!»
* * *
Кухликом—черпаєш море…
Чому завжди воно так:
Поки заробиш Копійку—
Витратиш цілий П’ятак?!
* * *
З Небуття—у Небуття…
По дорозі—ласки трішки,
Сльози, радощі, усмішки…
Ось і все твоє життя!!!
* * *
Боги—створюють Людей,
Люди—створюють Богів:
Намилуються на свій «Витвір»--
І гайда його нищити!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--О, не цурайтеся Спокуси,--
Не гайте Юності дарма:
Літа пролинуть—і Спокуса
Вас відцурається сама!!!
* * *
…А хто з нас не підпав
Любим чарам «Гріха»?!—
Ті, у кого була
Чаша Долі Суха…
* * *
--Що ж я тобі, Дитинко, побажаю?—
Любові!—Щоби ти любив людей—
І люди навзаєм тебе любили!
* * *
«Гасло Фіделя Кастро»
«Вітчизна—або Смерть!»--
В житті Вітчизни
Душа твоя—
Від Зродин і до Тризни…
* * *
…Не проклинай, не мсти, не ненавидь:
Люби,--бо лиш Любов Життя живить!
* * *
…Хворий Розум,
Хвора Совість,
Хвора вся моя Душа…
…Час узяти шлюб зі Смертю!—
А Вона—не поспіша…
* * *
…Ці люди—нерозумні: вони спершу
За гроші продають своє Здоров’я,--
А потім намагаються намарне
За гроші Невідкупне відкупить!
* * *
Так завше: спершу робимо усе,
Щоб знищить-зруйнувать своє Здоров’я,--
А потім—докладаємо зусиль,
Щоб втрачене навіки—Повернути!!!
* * *
Всі ідуть за Вічний Обрій,
І всім жаль життя,--але
Хто помер—тому вже добре,
Хто вмирає—тому зле…
* * *
«Експансія Паразитів»
--Бачиш, Друже, ці дерева
З «колобками» Омели?—
Отак Світ весь потихеньку
Ці «Омели» й замели!!!
* * *
Робити—так робити! Все, як цяцька,--
Якщо не згарячковане зненацька,--
Бо перше, ніж почати «воювати»,--
Треба «боєзапас» підготувати!!!
* * *
«Вічна Взаєможерність—і Ненажерність Життя»…
…Миша—хоче жити,
А Кіт—хоче їсти…
Що робити, Боже,
В халепі такій?!
…Кіт—з’їдає Мишу…
Завтра—знов голодний…
…А Миші—вже спокій,
Вічний Упокій!!!
* * *
…З Мишкою грається Кішка—
Ох, і садистка вона!
…Так оце, Друже, і люди,
Як Мишенята, втікають
Від неминучої Смерті,
Котра Усім Тут судилась:
Хочеш—не хочеш,--а, На!!!
* * *
Нічому б ми не дивувались,
Якби то знали наперед
Життя майбутнього сюжет…
…Але з нудьги би поспивались!!!
* * *
…Так, Милосердя—річ потрібна всім!
Але, як Ліки: в мінімальних дозах!
Надмірне Милосердя—не рятує,
А лиш украй Зледащує людей!!!
* * *
…Дайте мені буть самим Собою,--
Не в’яліть мені Душі нудьгою,--
І я вічно буду вашим Другом,
Вашим вірним Другом і Слугою!
* * *
Дивимось Теле, читаємо Пресу—
В’язні і жертви Глобального Стресу…
Жити нам ніколи: служимо ми
Його Величності Пану Прогресу!!!
* * *
Глузд—вивітрюється тихо…
Облітає чуб-сивусь…
…До якого іще лиха
Я на Світі доживусь?!
* * *
Ніхто не знає—де та Правда,
І куди нас усіх несе…
Щасливий—лиш той Пень, якого
Хробак Сумнів’я не гризе!!!
* * *
З легкістю може всі земні Світи
Обмандрувати Юність прудконога,
А Старості—й провулок перейти,--
Уже далека та тяжка дорога…
* * *
Треба пам’ятати, треба знати,
Що нічого Бог не забуває:
Злочини—хвилинними бувають,
А Розплата—вічною буває!!!
* * *
Ми цілком певні—тільки в тім,
Що бачим особисто…
А все почуте—зна лиш Бог:
Брехня—чи Правда чиста…
* * *
Кожен Поет у Слова
Кров свого серця виточує…
Кожен Поет,--зауваж,--
Долю свою напророчує…
* * *
Безпричинного Зла не буває—
Не бува і Добра без причин…
…Якщо Зло тебе Тут сповиває—
Спричинив хтось із Предків цей Чин!
* * *
…З вовками жити—то по-вовчи вити,
Зі злодіями жити—треба красти,
А з юдами—то зраджувати треба…
…А я все це Душею не люблю!—
Мій Боже,--забери мене до Неба!!!
* * *
Чим тихше собі їдеш—
Тим далі путь тримаєш,
Чим менше в Бога просиш—
Тим більше щастя маєш…
* * *
…Забракло комусь клепки в голові,
Забракло комусь кілька слів Любові,
А ще комусь—грошви у гаманці…
…І розлила Війна Сторіки Крові!!!
* * *
Мушу Місію свою дбати—
Та і людям допомагати:
Так Щасливих на Світі мало,--
Так Нещасних у нім багато!!!
* * *
«Епітафія»
…Наробились рученьки,
Находились ніженьки,
І Душа втомилася—
Та й до Бога звилася!
* * *
--Що ж побажать вам, Діти?—
Щоб дух ваш молодів,--
Щоб ви раділи Світу,--
А Світ щоб вам радів!!!
* * *
Життя з нами не загине—
І Дажбог про це подбає:
Світ втрачає нас щомиті,--
Та й нових щомиті дбає!
* * *
Все Час у Минуле несе—
Недовго нам жить, як росі:
Поглянь—як минає Усе,
Поглянь—як минають Усі!!!
* * *
Зачароване Коло—
Світ життєвих проблем:
Все з Нуля почалося—
Та й кінчиться Нулем!
* * *
Дбай про Тварин: довірилися нам
Вони, як друзям щирим, в дні пропащі:
Тварини—такі ж люди, як і ми,
А часом—ще шляхетніші і кращі!!!
* * *
Вже давно я гнити у землі повинен…
Та живу і досі—і всім гірко винен:
Скільки не дарую, скільки не слугую,--
А люди—щедріші! …І я—всім боргую!!!
* * *
Коли мороз—всі Пальці мерзнуть,
А гріються—лиш в Кулаці…
…Це я про Єдність вам торочу—
Запам’ятайте Слова ці!!!
* * *
…В чорне Пекло стелеться дорога—
Через вічний Бій дурних Ідей…
…Якби ж міг я виблагать у Бога
Любомудру долю для Людей!!!
* * *
«Думка Вольтера»
Торжество світлого Ума
У тім і полягає,
Щоб уживатись вміти з тим,
Хто Розуму не має!
* * *
«Песимістична Думка»
…Мертві—не сумують,
Мертві—не страждають…
Смерть—є щонайкращий
Дарунок Життя!!!
* * *
Жить без Кохання—вік тужити,--
Хіба що в рими дзвінко грать…
…І застарий вже я—щоб жити,
І молодий іще—вмирать!
* * *
…Ще Доля кінця не добігла—
І ось «маразматика» ця:
Нотатки старого Дебіла,
Нотатки живого Мерця!!!
* * *
Вежі золоті…І знову вежі…
А там—знов у зорях далина…
…Загубився я у цім Безмежжі—
Порошина Космосу дрібна!
* * *
Того від смерті Бог не береже,
Чиє життя кінця добігло вже,--
А від біди відводить Він якраз
Тих, кому помирати ще не час…
* * *
Лиха Думка—то вже Дія,
Гірша, ніж фізична…
…І триває поміж нас
Війна Думок звична…
* * *
«Думка американської Кінозірки»
…Народити Дитину—це значить
Відпустить своє Серце в Світи—
І весь вік турбуватись: «А де Ти,
Як там, Серденько, маєшся Ти?!»
* * *
«Закон Єхидності»
…На краще—не можна сподіватись—
Сподівайся завше лиш на гірше:
Не бажай того, чого бажаєш,
Бо Доля підносить завше—Інше!!!
* * *
…Одні мовчать—тремтячі боягузи,
А інші—шаленіють: «Розіпни!»
…Розіпнуть,--будьте певні!
…Близько й час,
Коли вже розпинати будуть Вас!!!
* * *
Підвладен я Душею
Лиш тільки Небесам,--
І твердо в те лиш вірю,
Що бачив і чув сам….
* * *
Що ми знаємо?!—На всьому
Запитання стоїть Знак:
Може, так воно,--а, може,
Все не так, а геть інак!!!
* * *
Мов каменяр той зачарований,
Скелю Марноти вік довбаю:
Поки одного Лиха збудусь—
То два нових собі надбаю!!!
* * *
…Поет натхненний і Митець—
Він справжній чародій:
Малює чистих Янголиць
Із вуличних Повій!!!
* * *
…Мене повік буде журбити
Думка страшна й тривожна:
«Усе Живе—можна убити,
А воскресить—не можна!!!»
* * *
Поміж Смертю і Життям
Йшов не раз по лезі я…
З того леза і прийшла
Вся моя «поезія»…
* * *
Всі ми граєм свої Ролі—
І свої у всіх паролі…
А Дорога всім одна:
В Небеса веде вона…
* * *
Смерть—народження в Інший Світ:
Акушери Там—Білі Янголи…
* * *
«На Бойовищі»
…За Правду рубались… А Правда
У кожного була своя…
Загинули всі! –І в печалі
Стою над могилами я…
* * *
Щоб для інших Світлом шлях облити—
Треба своє Серце запалити
І офірним пломенем яскріти,
І горіти—і дотла згоріти…
* * *
Тигром рвешся, вовком виєш,--
Та нічого не подієш:
Хоч як гірко тобі—все ж
З Клітки Долі не втечеш!
* * *
«Епітафія Варвару»
Прийшов на Світ він Руйнівником,
Щоб Зло чинити: Нагеростратив!
Все, що міг знищить,--понищив геть,
Всіх, що міг стратить,--безжально стратив!
* * *
Злої Пам’яті не збавлюсь,--
Хай літа йдуть за літами,--
А мені б’є в серце попіл
Замордованих Катами…
* * *
Багато кривавих Злочинів
Лишаються нерозкритими,
Бо Вбивці базікать не люблять,
А Жертви їх—вже не можуть…
* * *
Всі хижацькі Імперії
Колись гинуть нарешті,--
Подавившись в жадіб’ї
Яким-небудь Народом…
* * *
Я втомився Плуг Печалі перти:
Побажай мені пошвидше вмерти,--
Сліз і крові більше не точити,--
Вмерти—і від Лиха відпочити…
* * *
Не жаль мені життя минулого,
А шкода втрачених можливостей
В «шедеври» втілити Красу,
Яку в Душі своїй несу…
* * *
Життя Батьків—в моє перелилися,
Як і життя Дідів—в життя Батьків…
Чиїсь життя в моє життя вплелися,--
Як і моє вплелось в життя чиїсь…
* * *
Вже мав до Життя я причастя…
Сумний цей Причал—хоч не чаль:
Так швидко минається щастя!
Так довго триває печаль…
* * *
Все минає, все руйнується…
І на серці—не єлеїться…
Моноліт—колись розколеться,
А розколоте—не склеїться!
* * *
Любов і Зненавида—
Це вічні бумеранги,
Які до нас вертають,
Не дивлячись на ранги…
* * *
Живи, поки серце б’ється,
Відкинувши сумнів пріч:
Життя,--як сказав хтось мудрий,--
Смертельно цікава річ!
* * *
…І знов наш Віз трухлявий
У глухий кут припер:
Як розуму не мали—
То чухаймось тепер!
* * *
Всі економлять,--знає Бог діла ті,--
Ощаджують, аби не буть в скорботі:
Господар—економить на зарплаті,
А Робітник голодний—на роботі!
* * *
Поспішай добро своє творити!
Часу тобі—обмаль, не барись!
Завтра—будеш завтрашнім журитись,
Сьогодні—сьогоднішнім журись!
* * *
Коли вже Смерть напружилась, мов рись,
І вже ось-ось хижо стрибне на тебе,--
Все набуває символічних рис…
Боїшся—та дарма: жить краще в Небі!
* * *
У Світі, де кожна хвилина
Минається без вороття,
Що є невмируще Мистецтво?
--Чарівний надгробок Життя!
* * *
Захмареним не раз бував мій обрій—
І брав на Душу я Злослів’я гріх…
Спали усі Слова мої недобрі:
Я зопалу у гніві мовив їх!
* * *
Тричі все переробляє
Той, хто робить абияк:
Такий «майстер» іще гірший,
Ніж довершений пияк!
* * *
Україна—поліетнічна…
І не треба сварить людей:
Кожен Син пригорта Вітчизну,
Наче Матінку, до грудей…
* * *
Мов каменяр той зачарований,
Скелю Марноти вік довбаєш:
Поки одну проблему вирішиш—
То дві нові собі придбаєш!
* * *
Ще не лихо—як вбили тіло:
В Рай Душа твоя полетіла…
Я зазначити гірко мушу:
Бійся тих, що вбивають Душу!
* * *
Якби мав точку Опори,--
То звернув би я і гори!
Та непевне це життя:
В нім немає Опертя…
* * *
Я не птахолов,--а думколов,
Таку вже дістав од Бога долю:
Я думки крилатії ловлю,--
Щоби знов пустити їх на волю…
* * *
Єдина думка в цім житті,
Що втішить мене може,--
Та, що колись моє життя
Отут кінчиться, Боже!
* * *
Життям жорстоким на порох стерті,
Згоріли друзі в горнилі Смерті…
І я не вічний, і я згорю:
Іду за обрій, на ту зорю…
* * *
Не погаснуть зорі,
Не зміліють ріки,--
Коли й ми, втомившись,
Заснемо навіки…
* * *
Ніхто з нас не знає,
Ніхто не вгадає—
Де щастя, де лихо
Спіткать випадає…
* * *
Життя одвіку—хвацьке,
У ньому все дивацьке,--
Допоки ще ти з нього
Не викинута цяцька…
* * *
Життя—то є Великий Вчитель,
Кращих на світі не буває…
Жаль тільки, що всіх своїх учнів
Воно, навчивши, убиває!
* * *
Життя—це праця. Іди, друже,
Туди, де серцю закортіло:
Співці—годують нашу Душу,
А хлібороби—наше тіло…
* * *
Самотність. Вино. Сигарети. Печаль.
І спогадів-мрій лебедина ячаль…
І це вже довіку—куди не причаль:
Самотність. Вино. Сигарети. Печаль…
* * *
Не варто фіксуватись на портретах,--
Щоб не валявсь твій Лик по туалетах
І не впивався в нього, як вампір,
Чужий недобрий подум або зір…
* * *
Треба Душі драматургії,--
Щоб не заснуть у летаргії…
І ми йдемо навстріч вітрам
З тиші ідилій—в бурю драм…
* * *
Іще Екзюпері колись учив
Прирученим покращувати долю…
Не приручай! Кого ти приручив—
Того замкнув любов’ю у неволю!
* * *
Гірка без Любові нам доля…
Та істина є ще одна:
Любов для Душі—теж неволя,
Якщо не взаємна вона!
* * *
Той, хто вищий Душею,--
Хоче й інших підвищити,
А хто нижчий—принизити
Завше прагне усіх…
* * *
Тим, хто хоче все зловити,
Стара мудрість зазнача:
«З одного яйця не вийде
І яєшня, і курча!»
* * *
Я дивлюсь на зорі в золотій журі…
Нема кінця-краю цій космічній грі:
Долями народів граються царі,
А царями граються зорі, що вгорі!
* * *
Що має бути—не минути:
Кожний приречений іде
Саме туди, де каменюка
Йому на голову впаде!
* * *
Гірко мені читати
Історію Вітчизни,
Де вічні Чвари й Зради,
Вічні Поразки й Тризни!!!
* * *
Щомить Майбутнє стає Сучасним,
Щомить Сучасне стає Минулим…
І я в Минуле за часом лину—
І нема краю оцьому плину…
* * *
Прижалібнився Вовк межи Овечок—
Немало мовив жалібних словечок:
Так вплинули на них слова оці,
Що не лишилось жодної Вівці!
* * *
--Яка трагедія життя!
Які жалі величні:
Я—Знак Питання, а вони
Всі, як один—Окличні!
* * *
…Я в край казковий трапив—
І з дива аж умлів:
Тут—Авгієві стайні,
А там—Цірцеїн хлів!
* * *
…Ох, я закохався в чарівну Цірцею!
А вона—Чаклунка, диво-сила з нею:
За любов гарячу, за кохання цеє
Мене ізробила бридкою Свинею!!!
* * *
«Епітафія Людожерам»
Лякались, як чуми, своєї Смерти:
Хотілось їм і далі ближніх жерти!
Та край настав бенкету Ненажер:
З огидою Час Вічний їх зіжер!
* * *
«З Історії»
…Чінгізхана йде Орда—
Всім біда!
…Та надуті Русичі,
Як сичі:
Між них Єдності нема—
Чвар зима!
…І б’ють їх Ординці
Усіх поодинці!!!
* * *
…У Гаремі сидить Хан,
Читає «Корана»,--
Поглядає на жінок:
«Яка ще не «грана»?!»
* * *
Всім солодка в Світі
Любощів грайса:
Солодко любитись
Велять Небеса!
* * *
--Які там любаси?!—
Нехай йому біс:
Поштрикав хвилину,
Наче Кріль,--та й зліз!
* * *
Секс—найстародавніша «валюта»,
Що не здевальвується повік:
Вилучи її—і збайдужіє
До жіночих чарів Чоловік!
* * *
…Люди Бога відчувають
У солодку мить Оргазму—
В мить зародження нового
Ще незнаного Життя…
* * *
…Якби в Злуку не тягло
Адама і Єву,--
Де б Енергію черпав
Бог собі дієву?!—
Все живе пощезло б геть,
Бо вже б не плодилось…
…І яке ж би Диво Тут
З того народилось?!
* * *
Ісус—конав… А де «Апостоли»,
Де «вірні» Учні всі були?!
…Один—лічив здобуте Срібло,
А решта—плели постоли!!!
* * *
Бути Вождем народним—гірке щастя!
І ти собі цю істину затям:
Чесний Політик—аж занадто часто
За свою Чесність сплачує життям!
* * *
Дісталась доля гірка-зла
Всім Чесним, що не крали,--
Бо Влада Злодіїв була:
За Чесність—там карали!
* * *
--Ати-бати, ати-бати!—
Кулемети та гармати…
Ати-бати, ати-бати!—
Зараз будуть нас «довбати»!!!
* * *
«Чиясь Думка»
…Не варто плакати-тужити:
Де сміх та гумор—там і Рай!
Якщо подовше хочеш жити,--
Частіше зо сміху вмирай!
* * *
…Завжди за ласку у привіті
Є «нагорода»--куля в лоб!
Нема добра такого в Світі,
Що непокараним було б!
* * *
«Негідник»
…Таких на харчі акулам
Завжди викидають за борт…
…Як жаль, що його матуся
Колись не зробила Аборт!!!
* * *
--Кажете,--«Невдаха»? –Але це
З якої дзвіниці подивитись!
…Можуть пишні успіхи комусь
Круг шиї змією оповитись!!!
* * *
…Горілку краще не любити,
Горілка—це хмільна вода:
Якщо її надміру пити,
Завжди, як наслідок,--Біда!
* * *
«Гумор з Преси»
--Люди, не будіть у мені Звіра:
Він уже втомився лютувать!
…І в садибі вже немає місця,
Де я можу трупи заривать!!!
* * *
--Не супереч новій Реформі—
І скрізь шукай для серця «Рай»…
Життя—це Гра: живи і грай,--
Тримай себе в спортивній формі!
* * *
«Анекдот про Микиту—на фермі»
…Свині рохкали: «Хру, хру!»
Хрущов—зауважив:
«Треба краще годувать,--
Щоб і «щов» казали!!!»
* * *
--Що хвилі річок викидають на берег?
--Та вже ж не коштов’я,--а всю ту гидоту,
Що ми, людо-свині, вкидаєм у воду!!!
* * *
--Всі ті Сери-мільйонери,
Круті Бонзи—хто вони?
--Їдять харч,--а, отже, й серуть:
Значить,--просто Серуни!
* * *
«З Клозетних Бридизмів»
--Завше соромно Людинці—
Як пердить не наодинці…
Якщо ж дружно, якщо хором,--
То і перднути не сором!!!
* * *
--Як Баран, бува, лютує,--
То і Вовка пошматує:
Стережись,--якщо Баран
Іде люто на таран!!!
* * *
Життя—завжди чудове і прекрасне!—
Для Деяких, завжди Кмітливих вельми
І добре Улаштованих Осіб,
Про яких люди кажуть: «Хитрі Шельми!»
* * *
--Не махай Булавою: ніхто
За ту цяцьку не піде до Бою…
Помахай Ковбасою—і всі
Побіжать, як один, за тобою!!!
* * *
--Задрипана, заляпана, брудна…
Скажи, потворо, що ти за одна?!
--Як стала я такою—довга повість…
Не впізнаєш мене?—Я ж твоя Совість!!!
* * *
«Садисти»
…Ці Нелюди—поріддя Сатани,
Чорти для мук людських їх тутка носять:
Вони вбивають тих, що хочуть жить,--
І не вбивають тих, що смерті просять…
* * *
Доля охоче посилає
Гроші усім, хто вже їх має,
А злидарям від вередулі
Скрізь дістаються лише дулі!
* * *
«Страхова Реклама»
--Вирують в світі бурі грізні,
Стаються в нім нещастя різні…
Козаче, вигоди враХуй,--
І найдорожче ЗастраХуй!!!
* * *
--Сватаюся я до всіх Дівчат,--
А всі гарбуза мені підносять…
А я знову сватаюсь та знову:
Обожнюю кашу гарбузову!!!
* * *
…Хай сексуються собі
Йолопи чимдуж:
Гріш ціна єднанню Тіл—
Без єднання Душ!
* * *
…Чимало тут роз’юшилося пик
І луснулось лобів: глухий Тупик!
Я теж ці мури спробував: міцні!
На лобі—гулі, а на мурах—ні!!!
* * *
…Минулися дні золоті:
Душа у глухому куті!
Загнало життя мене в пастку—
І вихід замкнуло: попався!
* * *
--Як вовчисько зголоднів
Я у ревній праці…
Підкладіть мені свиню—
Смажену, на таці!!!
* * *
Ми всі йдемо назустріч Долям:
Зустріти мріємо Венер,
А зустрічаємо—Мегер…
І розуміємо різницю
Поміж словами «Доля» й «Дуля»!
* * *
--Я з якорів зірвався:
Мені терпець урвався
В буденнім скніть сумбурі—
Жадає серце бурі!
* * *
«Анти-Комплімент»
--Ви не жінка, Пані: Ви—казан,
Що кипить сердитим буркотінням!!!
* * *
Ніхто не байдикує в цьому Світі,--
Усі працюють, всі щось перетворюють:
Одні—пустелі—на сади квітучі,
Інші—сади квітучі—на пустелі!
* * *
Закон Єхидства всюди
Знущається із нас:
Люди, яких ми любимо,--
Не ті, що люблять нас!
* * *
В кожного здібності свої,
Всі до свого придатні:
Одні—не здатні ні на що,
А інші—на Все здатні!
* * *
Друзі—втіха в тузі:
Все вони нам раді…
Та найкраще друзі
Пізнаються—в зраді!
* * *
Надію мали на Еліту,--
А вони в чварах розійшлись…
Нема такого моноліту,
Що не розколеться колись!
* * *
…О, Чінгізхан—Великий!
Ця Велич у віках
Стоїть, немов та скеля,
На жовтих кістяках…
* * *
«Каламбуристика»
…А в Долі—насмішки:
Все робить з нас мішки,--
Та й жбурля в Прірвище…
Маєте зір ви ще?!
* * *
--Смійтесь, Браття! Смійся з нами,
Мамо—Берегине!
Той Народ, який сміється,--
Повік не загине!
* * *
…Чудовий капітал для старту—
Дзвінкії тридцять Срібняків!
…Шукайте, Юди-початківці,
Своїх Ісусів-бідаків!
* * *
Слава зобов’язує уславлених
Бути Її гідним… Як ото:
Знесла Курка золоте яєчко,--
Треба нести й далі Золото!
…А, якщо не може,--марна справа:
Пропаде, як дим, хвилинна слава!
* * *
…Ці люди не живуть—
В порожню дудку дують:
Мордуються самі—
І всіх близьких мордують!
* * *
…Вже втомився я, їй-богу,
Від їх звичок та ідей:
Все у них—не слава Богу,
Все не так, як у людей!
* * *
…Ненависть і Заздрість—невблаганні,
І не передать їх лють Словам…
«…Нехай мені буде зле й погано:
Тільки б іще гірше було Вам!!!»
* * *
…Як скаже щось Вона—
Я визнать мушу:
Немов Свиня брудна
Залізе в Душу!—
В багно затопче
Скарби найкращі,--
І бридкий хрюкіт
Чуть з Її пащі!
* * *
Ніхто з нас Тут не знає
Де нас халепа жде:
Де раптом нам цеглина
На голову впаде!
* * *
…Що можуть Революційці?—
З країни зробить Концтабір!
А більш ні на що не здатна
Кривава Сволота ця!
* * *
Минулось—призабулося…
Згадалось—прибрехалося,
Причепурилось—вбралося
У сяйво золоте…
…Не так воно діялося,
Як в Казочці сказалося:
Життя було жорстоке
І не таке святе!
* * *
Ми всі—барвисті самоцвіти
В живій Мозаїці Життя…
А скільки нам Тут мерехтіти—
Має лиш Бог про те знаття…
І коли раптом випадає
З Картини котрийсь камінець,--
Натомість іншого вкладає
У Витвір свій Життя Творець…
* * *
Будь щедрим на Любов, скупим на Гнів,
І уникай лихої злої скверни,--
Чини добро, бо все Душі твоїй
Дажбог тисячорицею поверне!
* * *
«Краща Синиця в жмені за Журавля у небі»--
Сказав колись хтось мудрий, втомившись від проблем…
Щасливий, хто втішається Синицею у жмені,
Нещасний, хто ганяється весь вік за Журавлем!
* * *
…І мільярди нас Тут… І всіх Вічність покличе…
І забуде цей Світ хто був ти, хто був я…
Тільки Бог пам’ятає усіх нас на обличчя,
Тільки Бог пам’ятає усіх нас на Ім’я…
* * *
Був я у дитинстві—як те вовченя,--
Бо за те був битий, що—Чучмеченя…
Кривдників забув я,--все вода несе,--
Лиш образу кривди пам’ятаю все…
* * *
«Старість»
…Дивлюся у свічадо—
Душа у жаль пірнає:
Хто в цій старій потворі
Тепер мене впізнає?!
А Пам’ять, як фотограф,
Все клаца: блись та блись!
…Де ж ділись ми—ті юні,
Які були колись?!
* * *
Шахтарі—герої:
Ідуть у Забій,--
Як ідуть солдати
В небезпечний бій…
У глибокій шахті—
Наче на війні:
Чи живим повернеш,--
А чи вже і ні?!
Раз у раз підступний
Вибухає газ…
Скільки вже там, хлопці,
Загинуло вас!!!
Скільки вже пролито
Материнських сліз!!!
…Ой, ростуть в Донбасі
Цвинтарі, як ліс!!!
* * *
Оце такий Життєвий Поступ:
Передні—падають, а задні
По кістяках їх далі йдуть,--
Заки, брукуючи собою
Цей Шлях, так само упадуть…
А куди стелеться Дорога,
Якої лучиться Мети,--
Про це по смерті в Пана Бога
Спитаєш ти!
* * *
За Війною—Війна, за Бідою—Біда…
Що не знищить Вогонь—те ковтає Вода:
Западають на дно цілі Материки…
Що то буде Отут—як минуть ще Віки?!
* * *
…І все життя Тут одвічна скрута:
То лютий холод—то спека люта,
То переїдок до зомлівання—
То до всихання голодування!
* * *
…Рятівна допомога
Прийшла дещо запізно:
Від сердеги зостався
Лиш пожовклий скелет…
* * *
…Два приречених на смерть
Посварились в клітці:
Один іншого убив…
Дивно Смерті-тітці!
* * *
Минає день, життя минає,
Минає вік, минає все,--
Лиш плин Часу кінця не знає
І все до Вічності несе…
* * *
Стара напівзруйнована хатина
Печальні викликає почуття:
Яка-то в ній жила колись людина?
Яке дзвеніло тут колись життя?!
* * *
Умирають люди—злі і добрі,
Але ні добра, ні зла на світі
Від їх смерті менше не стає,--
Тим, що кожен з них, перше, ніж вмерти,
Місію свою—чи злу, чи добру,--
Іншому комусь передає…
* * *
Суть Добра і Зла, Сенс Існування,
Істину всіх Істин—хто знайде?!
Не було би нас—були би інші,
А Життя б ішло—куди іде!
* * *
Боюсь подумати про смерть
Людей, що любі серцю…
А таки часом десь майне
Та думка, гірша перцю…
Жену її від себе геть,
Мов тую поторочу:
Боюсь наврочити біди,
Якої геть не хочу!!!
* * *
За гріхи минулого життя
І майбутнє наше все пропаще:
І нема в Минуле вороття—
І Майбутнє—як пекельна паща…
* * *
На світі злі панують люди…
Одна розрада мені—Бог:
Лиш Він один зі мною всюди…
І розпинають нас обох!
* * *
«Гріх—помножує страх,
Страх—помножує гріх…»
І розколе твій дух
Фатум цей, мов горіх…
* * *
«Думка Наполеона»
--Чом ця голота вередує?
Не зрозуміло їй невже:
Хто власне військо не годує—
Той годуватиме чуже!
* * *
Душа діяльна без праці гине…
О, Музо Праці,--моя богине!
Легше залізо в кузні кувати,--
Аніж безплідно байдикувати!
* * *
Комусь—мед в пузо, а комусь—повз вуса…
І так воно завжди повік-віків…
Я краще буду зрадженим Ісусом,
Ніж Юдою—за видзвін Срібняків!
* * *
Сім тисяч літ у війнах Світ конає
І ллються сльози тисячами рік…
Клянусь «Абракадаброю»: немає
Потойбіч Пекла, Пекло—по цей бік!
* * *
Куди не кидав я пильні зори—
Ніде тривкої нема опори,--
Усе минуще, і все злилось—
Із горем—щастя, зі щастям—горе…
* * *
Все минає щомиті—
Не спіймать, не втримати…
Вчись від кожної Миті
Задоволення мати!
* * *
Все йде, все спливає, як хмари, як води…
І де твоя Юність?—Прийшла—та й пішла!
У кожній хвилині шукай насолоди,
Як в квітці нектару шукає бджола!
* * *
Прощання з Молодістю?!—Ні!
Її в Душі нести потрібно—
Доки й засяють скроні срібно,
Доки й заснемо у труні!
* * *
Гріх їжу мати—і
Голодному не дати,
Гріх золоті скарби
Намарне скарбувати,
Злий гріх—чинити зло,--
Як можна й не чинити,
І не чинить добра—
В Рай двері зачинити!
* * *
Без Творчості й Кохання
Життя—нудна тюрма:
Немає в ньому сонця
І радості нема!
* * *
Мистецькі твори—наче діти:
Ти мусиш сам їх народити,--
В солодких виносити муках,--
Під вічні зорі привести…
Бо кожен власне диво творить
І твого серця не повторить,
Бо те, що є в твоєму лоні,
Зродити можеш тільки ти!
* * *
«Ще не вмерла Україна»--
Гімн ще рабського життя:
«Запануємо»--це мрія
На непевне майбуття!
А нам треба домогтися
Золотої явини:
Заспівати, що ми, браття,
На землі своїй пани!
* * *
Бог-Творець не має статі:
Це Істота Двоєдина—
Водночас і Тато й Мати,--
Нерозлучність лебедина,--
Всероджаюче Єство—
Сонцесяйне Божество!
* * *
Бог—Начало Двоєдине:
Він є Дух, а не Людина,
Він є сам в собі навік
Жінка-Мати й Чоловік,--
Всероджаюче Єство—
Сонцесяйне Божество!
* * *
Люди входять і виходять
З цього Потягу Життя,--
А він далі собі їде
З Небуття—у Небуття…
Попрощаймось наостанок—
Зустріч ця була одна ж:
Незабаром полустанок
Із туману вирне й наш…
* * *
Життя—Вічна Ідея…
Якщо згину в тривозі,--
Не питай, Мамо, де я:
Я—у Вічній Дорозі!
* * *
Миттєвої смерті ще Цезар жадав…
Щасливий, хто гине миттєво!
Життя—вічна мука, хто жив—той страждав…
А мертвим—усе несуттєво…
* * *
Люба дружина,
Люба родина,
Любая справа,
Любая страва
Та відпочинку
Люба година—
Тільки і втіхи
Має Людина!
* * *
Сьогодні нам зле…
Завтра буде ще гірше…
А де ж оте «добре»?!
…Учора було!
* * *
«З Незабутнього»
…Ось ГУЛАГівська «братська могила»--
В ній лежать всіх народів сини:
Так скріплялася «дружба народів»
Під кривавий бенкет Сатани…
Капітан Міхаіл Матвєєв—
Кат урочища Сандармох,--
Інтернаціонального цвинтаря:
Власноручно він розстріляв
За якихось там пару днів
1111 (Тисячу Сто Одинадцять в’язнів!!!)
* * *
«Сандармох»
Конвейєр Смерті… Чень, Чорти
Машину запустили цю!
Тисячам Геніїв—одно:
Куля тупа—в потилицю…
…Доволєн капітан Матвєєв,--
Тисячі жизнєй в прах развєяв!!!
* * *
…Не чекай собі рятунку
Від оцих «синів Вітчизни»:
Вони люблять по загиблих
Панахиди лиш та тризни!
…Хто повісився в біді—
Їхні душі тішить,--
Бо не треба вже його
На гілляці вішать!
* * *
Дрібна Брехня—мов тріщина у скелі,
Що з часом розростеться у розлом:
Лиш оскверни свій дух маленьким Злом,--
А там загуготять вогні пекельні!
* * *
Як у горах обвал грандіозний
Викликає один камінець,--
Так і гріх один скверною Душу
Нам завалює насамкінець…
* * *
Ходив я землею—аж поки знеміг,--
І сльози, і кров довелось проливати…
Прости мене, Боже, за те, що не зміг
Утішити всіх і усіх врятувати!
* * *
Яке число—не пам’ятаю…
Який день тижня—теж не знаю…
Отак, як Бог, собі живу—
В безмежній Вічності пливу!
* * *
Журба завше криє Світ
Золотою мжою…
Якщо власної нема—
Зажурись чужою!
* * *
Все беру від Бога—
І несу до Бога…
Вся моя Дорога—
Від Бога—й до Бога!
* * *
Давно вже сумні й сірі мої дні—
І я в ярмі життя втомився гнутись…
Я Тут—чужий! І хочеться мені
Давно вже до ніг Божих пригорнутись!
* * *
Смерть ляка нас,--а Смерть—
Вхід у Вічне Життя:
Смерть—це Брама у Рай,--
З Богом Світлим злиття!
* * *
Життя—Безкінечне:
Мільйони Облич!
І в кожному—Бог:
Полюби і поклич,--
В цей Світ неосяжний
Навік закохайсь!
Твій час проминає—
Цілуй же, не гайсь!
…І Там—на Тім Березі
Часу Ріки,--
Воскреснеш—Любові
Своїй завдяки…
* * *
«Читаючи Фальсифіковану Історію»
Душа пірнула в сяйво золоте—
І уявляєш ти життя заснуле…
Історія—це розповідь про те,
Яким було повинне буть Минуле!
* * *
Нащо те сьогодні—що хотів колись ти?
Добре все, що вчасне! А тепер—зима!
Колись були зуби,--та не мав що гризти,
Тепер є що гризти,--так зубів нема!
* * *
За весною на Планеті
Літо йде і дні осінні…
Все, що виграєш на злеті,--
Втратиш потім при падінні…
* * *
Нагодуй Любов’ю звіра у мені,--
А я нагодую звіра у тобі,--
І не стане Звірства Тут на вічні дні,
І цей Світ не буде гинути в журбі…
* * *
Навіть птах у небі—не обранець Волі,
Бо вернутись мусить і знов сісти долі…
* * *
Хто може—той не хоче,
Хто хоче—той не може…
І вічна оця драма:
І Бог нам не зарадить—
І Чорт не допоможе!
* * *
Не варто в Минуле дзвонити й писати:
Давно вже пропали усі Адресати!
Стелитись було своїм лагодом щасним—
Тоді, як Минуле було ще Сучасним!
* * *
Ні собаці, ні кішці я
Свого хліба не пошкодую:
Це годую не інших я—
Це я Душу свою годую!
* * *
«Чучмецькі Емоції»
…Любов’ю до вас я в собі приспав Звіра:
Не кривдіть мене лихим словом у гніві,--
Бо Звір мій прокинеться---і в лютий час
І вас, і мене пошматує нараз!!!
* * *
Живи, Людино, працюй, Людино,
Люби, Людино,--поки година!
Минеться хутко твоя година—
І прийде інша сюди Людина…
А ти відійдеш—і вже не вернеш,--
Як Зір не згасиш, як Гір не звернеш…
* * *
Злі люди на цім Світі
За шмат землі гризуться,
Брат брата убивають—
Аж поки не умруть:
Скільки добра не мають—
Усе їм вічно мало!—
А в гріб—лиш кості власні
З собою заберуть!!!
* * *
«Божим Птахам»:
…Поки ще люди Небо
Не приватизували,
І за політ не треба
Податків ще платить,--
Літайте, Птахи любі,
На вільній Божій волі,--
Гніздіться де завгодно—
І нехай вам щастить!!!
* * *
«…Як потече сторіками Кров у синє море…»
Незабутній Тарас…
Минуле—вже заснуло… І не треба
Усю оту Кривавицю будить!
За Гайдамацтвом—нічого тужити:
Лише у Згоді може Світ прожити!!!
* * *
…Ці люди—з Хамського поріддя,
Що поривається до Бою:
І кожну мить від них чекай
Спалаху гніву без причини,
Дикої люті й мордобою!
…Але вони у Злі своїм не винні:
Їх наплодили—такі ж Дикі Свині!!!
* * *
Усьому—свій розквіт,
Але й свій занепад…
І усе на порох Вічність перетре…
Скільки б не чіплялось
За життя Старе,--
Нове—переможе, а Старе—умре!
* * *
«Закон Народження і Смерті»
…Все, що в Світ цей прибуває,--
Має з Нього й відбувати:
Бо, якщо не буде Смерті,--
Де ж бо Орди ці дівати—
І чим їх Тут годувати?!
…Одне одного зіжерти—
Народитися—і вмерти!—
Усьому дав Бог свій час…
Не мине ця доля й нас!!!
* * *
…Та Епоха Крові й Сліз покрита ганьбою,
Де примушували всіх бути не собою…
Там собою лиш були Криваві Кати…
…Ну, а ким у ті часи був, мій Друже, ти?!
* * *
Даруй мені, що завше смутку повні
Мої неоковиристі вірші:
Я не поет Краси, що сяє зовні,--
Я—поет Болю, що живе в Душі…
* * *
Життя—самометне: у нього мета—
Множви і тривання яса золота…
А хто з того має—Аллах його знає!
Усе це навіщо—лиш Бог знає віщо!
* * *
«…Один у другого питаєм:
«Нащо нас Мати привела?—
Чи для Добра,--а чи для Зла?!--
…І, не дізнавшись, умираєм,--
А покидаємо діла…»
Тарас Шевченко.
Навіщо жив, палав—не знаю,--
Навіщо мучився, страждав,
Навіщо пив мед-солод Раю—
Й гірким полином запивав?
Навіщо плакав і радів я,
Жадав добра, а сіяв зло,
І пізнавав Світів стодив’я—
Навіщо все Оте було?!
* * *
Смерть дарує спокій тому, хто помер,--
Бо вже не боїться Смерті він тепер!
…А, як жив на Світі,--все чогось хотів,
І від страху вмерти все життя тремтів…
* * *
Ще все гаразд… І слава Богу!
Сонце зійшло… І ми живі…
Мандрує кіт через дорогу…
І їжачок сопе в траві…
З ефіру дівчина співає…
Веселі діти топчуть ряст…
Ще Світ стоїть—Життя триває…
Ще, слава Богу, все гаразд!!!
* * *
«Солдатська Правда»
…Ми вмерли Рядовими—
І сурми нам не грали…
А пацюки-штабісти
Тепер—вже генерали!
…Коли ішла під кулі
В атаку наша лава,--
Вони в затишних шанцях
Кричали: «Слава! Слава!»
* * *
…Мій Вічний Бог—Любов!
І зберегти Людину—
Людину у собі—
Це Місія моя…
Я знаю, що ніде
Й ніколи я не згину,--
Бо в колисках пищать
Мільйони інших «Я»!!!
* * *
«Жаль»
Шкода літ, намарне страчених,
Шкода задумів невтілених,
Шкода любощів невипитих—
Золотих солодких втіх…
Шкода серця материнського,
Зайченяти шкода вбитого…
…Шкода, браття, Світу білого—
Жаль Всього і жаль Усіх!!!
* * *
…У темряві—облич наших не видно,
Зате чудово чути голоси,
А в голосах—бринять і наші Душі…
…Але бува омана і в музиці яси:
І у Катів бувають приємні голоси!!!
* * *
У власній плоті, наче у тюрмі,
До скону всі приречені ми жити…
Пощо на ворогів дарма грішити?—
Наш найприкріший ворог—ми самі!
* * *
Не зупинити хвилю насолоди,
Не протривати радощам віки,--
Вчорашнє щастя гріє, та не так,
І не наситить спогад про вчорашній
Смачний обід… Постійності нема:
Все вимага потверджень і поновлень—
Щомить, щодень, щороку, все життя!!!
* * *
…І вічний Бій!—Отак і змолодієм—
У боротьбі, у герці, у Крові…
Ми всі живі, допоки є Надія,
Надія ж є—допоки ми живі!
* * *
Ми Ідеалу Краси шукаємо…
А він—не зовні,--в Душі всякчас:
Ми всі Красиві—коли кохаємо,--
І коли ніжно кохають нас!!!
* * *
Що найшвидшим є на Світі? –Думка!
Що найвсеосяжнішим є?—Думка!
Що є найпрекраснішим в Людині?—
Світлий, наче Сонце, Розум—Думка!!!
* * *
Де Життя—там Війна,
Де Війна—там і Смерть:
Меле Всіх нас на дерть
Вічна ця Круговерть!
* * *
--Ми—в Життєвій Мишоловці,
Ми—потрапили в Ясир:
Нам живими Звідси, Хлопці,
Втекти—Зась! …Отож, даваймо
Утішатись тим, що маєм:
Їсти цей злощасний «Сир»!!!
* * *
…Знову Осінь золота іде—
За собою Зимоньку веде…
…Рад би Я, мов Ясен той, заснути,--
Коли Хуртовина загуде!
* * *
…Якось перебудемо цю Зиму,
Якось перебудем це Життя,
Якось перебудемо і Вічність,--
Коли помандруєм в Небуття!
* * *
…І над усім оцим Нікчем’ям,--
Як розіп’ятий той Ісус,--
Як гіркий докір,--стоїть Світлий
Незламний Лицар—Василь Стус!
* * *
«Ідиллічний Пейзаж»
…Схилили верби віття на причалі…
І все вода тече—хтозна-куди…
…Ніби одвік тут не було Печалі,
Кров не лилась—і не було Біди!!!
* * *
Формула Щастя—геть проста
Навік і повсякчас:
«Лиш Одне Одного Любіть—
І Бог полюбить Вас!»
* * *
Нехай Людиною всякчас
Буть кожний намагається:
Бо це—Єдине, що від нас
На Світі вимагається!
* * *
…Нагодую Тіло—
Так Душа голодна!
Нагодую Душу—
Так Живіт бурчить!
…Може, Бог нарешті
Урве цю Халепу,--
Щоби міг я, вмерши,
Врешті відпочить!!!
* * *
Постав Любов свою на чати:
Навчись любить і пробачати,--
Слово лихе—руйнує Світ!
Навчись терпіти і мовчати,--
Пробач Безумцям—і не злись:
Світ не врятує люта Битва,--
Його врятує лиш Молитва,
Лише Любов твоя… Молись!!!
* * *
…Кожна лиха Думка—
Це Програма Вчинку:
Тож не думай злого—
І не чини Зла!—
Пам’ятай, що буде
За усе Одвіт:
Думкою лихою
Ти руйнуєш Світ!!!
* * *
«З Віршів Депресії…»
* * *
…Зло мою Душу обснувало,
Як Лаокоона—Змія…
І як тенет його позбутись—
Боже Святий,--не знаю я!
…Втомився борсатись-пручатись
Я у фатальнім оцім Злі:
Тому, хто Матір’ю Проклятий,--
Немає Щастя на Землі!!!
(…А покійна Матуся—прокляла іще й мою Сестру!
Нас—тільки двоє у Неї було: я –від Батька-Чеченця,
Сестра—від Батька-Українця…Це—з Особистого Життя…)
* * *
Любов—єдиний рятунок нам,
Любов—єдиний Святий Статут…
…Мир вашим Душам, всі ті, хто Там!
Мир вашим Душам, всі ті, хто Тут!!!
* * *
Вічне Лихо: усі Революції,
Усі Війни злі Істот і Націй—
До нового Звірства лиш призводять,
До нових призводять Деградацій!!!
* * *
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801986
Рубрика:
дата надходження 05.08.2018
автор: Елем Тахиров