Ти на людину ще тримаєш зло,
Чи це воно тепер тебе тримає?
Та як би там насправді не було
Ти уяви, що враз людини вже немає...
Слова несказані поглине тишина,
У відповідь ніколи не всміхнеться,
Лиш спогад й докір із свідомості зрина,
Не допоможе тепер фраза:" Все минеться"
Ти уникаєш, не спілкуєшся тепер,
Лише в самотності будуєш монологи,
Що як не встигнеш? Що як у четвер
Уже навіки розійдуться дві дороги?
Що буде потім... далі... і завжди?
В житті залишиться одна самотня пляма,
А зараз гордості сховали холоди,
Усі слова назовні рвуться до нестями...
Ти когось просто викинув з життя,
Та уяви що більш людини вже немає,
Ти не відчуєш вже такого підняття,
Що лиш тоді, коли ви разом так проймає.
Боятись смерті помилка однак,
Боятися усе ж життя потрібно
І недомовок коли щось не так
І як душа собі блукає десь осібно.
Ти сердишся, іще тримаєш зло?
На серці каменем зажура теж ламає?
Та як би там вже, друже, не було
Ти уяви, що більш людини вже немає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801959
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.08.2018
автор: Кароліна Дар