А ти любиш життя, попри все, любиш людство. Воно бува ранить, завдає болю, та серце твоє не камяніє. Можливо через те, що достатньо вже наплакалось і стало байдужим - навчилося сприймати людство таким, яким воно є. А може через те, що воно знає любов, теплоту, що поруч є ті, хто наче ангели крильми, закривають твоє серце від печалі. І ти не хочеш інших відчутів, не хочеш носити ниючі образи, а прощаєш, або просто залишаєш та йдеш, направляючи всю свою енергію для тих, хто заслуговує любові.
Зникають на людей палкі образи
В шовковий кокон загорнулось серце
Гнітючий біль не дістає тепер одразу
Не ображається душа як того разу.
Можливо виросла, чи почала мудріти,
Немов води цілющої, живої напилася:
Ти можеш гніватись, сердитися, тужити
Та без образ, продовжуєш життя любити.
Нехай жорстокі, злі - це їхнє. Вибачаєш.
Обманять - ти намагаєшся їх зрозуміти,
І обгортає спокій, продовжуєш любити.
Хоч сльози серця ті ж - солоні.
Та наче ангел трима твої долоні.
Немов крильми він обгортає душу.
Не ображаєшся. Стало так байдуже
А може просто вже переболіло?
Занадто довго гоїлися рани...
Взавтра знову просинатись рано
І в вир життя по-між людей летіти
Та серце перестало ображатись
Напевне через тих, кого так хочеться любити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2018
автор: Оксана Бугрим