Ти питаєш – люблю я Вкраїну?
– Як же можна її не любити?!
Чи не люба вже матінка сину?
Батьківщина ж єдина на світі.
Де ще є такий спів солов’їний,
А у синьому небі – лелеки,
Та ще кетяг червоний калини,
Та ще відгук зозулі далекий?!
Де такий є туман над рікою,
Очерет із водою шепоче,
Житнє поле стоїть, мов стіною,
Колосками волошку лоскоче?!
Ну, а роси, де ти такі бачив,
Щоб горіли, як сонце, яскраво,
Мов сльозинками радості плаче
Вся природа. І Богу – вся слава!
Де ще є такі люди безстрашні
Проти темряви, що піднялися?!
І боронять Вітчизну відважно.
За синів таких, друже, молися!
А терплячі які й працьовиті!
Так уміють радіти й співати,
І в танку запальному горіти,
І таланти свої дарувати.
Так, я дуже люблю Україну!
Як дитя любить матінку рідну,
Неньку милу, священну, єдину.
Хочу завжди її бути гідним.
07.07.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801770
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.08.2018
автор: Валерій