Пророку Іллі славному, що по Божому Промислу
спалив нечисть — і віру істинну в Бога зберіг
1
Це не розладнання, навіть —
не зніченість станів:
Чисте здивування — мов у дитини…
Початок благословенного спасіння в людині:
Розум осяює — що він нічого не знає!..
Рівно нічого, нічого! не знає…
Море безкрає!
Дитя крутилось в довгих, лагідних
блискучих хвилях…
і — сяйнуло — з глибин!!
Дитя, миле,
в глибині є не блиском —
зсередини—свіченням:
сяєш те — знаєш — маєш.
Тож ви навчаєте байкам,
дітей цільних в псутість вганяєте:
Потім ваш розум це взнає:
Що ви нічого не знаєте!..
Глупі, якщо взагалі здогадаєтесь…
Футлярчик з фольги на серці…
Не смішіть мене
далі в глибини не йдуть
називаєтесь — християнами,
глибини не переживаєте…
від безмежжя!! — що йде крізь мене —
всі утікаєте!..
2
Просто.
Бачать душі,
як вони спостережливі:
ум духовної людини
тепло світиться із глибин,
в очах сяє, м’яко і радісно
зсередини…
І — порівнюють
як спостережливі душі:
світський позичений розум —
блискучий!
Статево-блискучий і —
до геніально-блискучий!
зрозуміло ж: відображеність…
Відображення!!!
Не сумуйте: сідають, мов біля мене,
як чомусь учаться…
Дивляться —
смерть і життя
(не предикат логіки):
Або в зовнішність (смерть) —
або в Христовий,
геній духовний…
Сильне! вам, кажу, враження!!..
Проникнення є?
Здогадались вже: смерть всім…
а резонатор пропік-пролюбив…
Затрусив!! спасіння…
«точніше» не скажемо…
Путь не проляже —
без волі на те Христової!!
Нехристовим й не пролягла,
Істина не пролягла:
Ні просвітів,
ні мисленнь до Істини…
ні прозорість-вікон…
на серцях — фольга:
захиляючі дзеркала!!
«захиляючі дзеркала» —
в думах, що не у волі Христа…
Сам не зміг я! Кланятись тут нічому.
Істина — неуявна! проста!
Розуму треба зайти в Христове серце:
поклонитись Богу Предвічному…
3
У Христі — спасуться. Послужимо
звуком
і слухом…
Од Бога —
стають раптом твердими духом! —
Несподівано Любові і Світлу співзвучними:
Із серця ума — співучими…
Дух Христовий — їм — Руку!
щось згадалось, напам’яталось…—
й раптом в собі чує істинні звуки!
живі! цільні звуки…
лебедя світлого
Крила —
як замахали!..
ого!
наволоч сіра з голови відповза!!
так… в штучних геть відповза
опахалах!
Ага! бачили! —
нахаб наглих навалу?
Ум же із серця
в тріумфуючих небесних звуках
розум свій часовий узяв
у свої руки…
Господу слава за наш Курськ —
за наш дух!!
Одступіться!
Одступились астральнії змії —
Зневажно-холоднії німці!..
18.01.2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801625
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.08.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович