Жах стриже вівці-дні.
Безсилля падає вовною.
Надії плетуть коцики мрій
Кольоровим теплом життєдайних.
Радість толоче в макітрі сміх,
П"єц дихає димом предтечі.
Скільки мештами збито доріг,
Та мудрість суляє упертих.
Намети снігами,величності дій
Дістались всі опіки серцю...
Бездоріжжя згортає глевкий сувій
Спогад зганяє не стрижених вівців.
01.08.18.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801604
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.08.2018
автор: Плискас Нина