Цей світ не належить нікому із нас,
Ми проз протікаємо, начебто ріки.
І тільки невтомно відмірює час
Отруту чи ліки.
І тихо спадають ілюзії вниз,
Коли проминальність на відстані торку.
Ми гості маленькі отут, не пани,
Ще й часто - без толку.
І очі у неба так часто сумні,
Замулені паводком наші сумління.
А з подихом кожним стривожені дні
Ведуть до змаління.
Ми просто думки ці складаєм обіч,
Течемо, хлюпочемо, боремось з вітром,
Буває, забувши геть чисто в собі
Розбурхати світло.
Аби прояснити затемнений бік,
Лякливої тіні, що прагне до Бога.
Проз час протікаємо плинністю рік,
Спинитись незмога.
27.07.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801198
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.07.2018
автор: Леся Геник