А ви колись любили над життя?
Коханням марили від вечора до ранку?
Коли назад уже немає вороття -
Лише віддати почуттям все до останку.
Кохали так, щоби чиєсь ім'я
Текло у ваших венах ненастанно?
Чи відбивало серце його в такт,
Танцюючи у грудях в ритмі танго?
А від любові вам захоплювало дух,
Так, що повітря в грудях було мало?
Душа літала, мов легенький пух
І лиш земне тяжіння тут тримало?
А ви в чеканні чарували телефон:
"Хоч напиши!" - немовби заклинання ...?
Коханих подумки запрошували в сон?
Самі ж всю ніч горіли від бажання?
А ви кохали так, щоби "зносило дах",
Усі думки лише про них, жаданих?
А у душі сховавсь один-єдиний страх:
Ніколи не побачити коханих?
А ви кохали всім наперекір,
Коли здавалося, що світ увесь не з вами?
Перегризали горло, наче звір,
Чи за любов свою боролися мечами?
А ви кохали так, щоб крізь міста,
Крізь кілометри відчувати рідну душу?
Ви мріяли ночами про вуста,
Які лиш дотиком зігріють вас у стужу?
Ви мучились від зрад чи самоти?
А від любові ви колись страждали?
Лише б коханих біля серця зберегти,
В молитві склавши руки, все прощали?
А ви любили так, як любить ніч зорю?
І якщо плату за любов у вас попросять,
Душу віддали би дияволу свою?
Кохали так? А я кохаю й досі!
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2018
автор: Зоряна Кіндратишин