твоє старе й подерте пальто
схудло майже до клітчастої підкладки.
воно змерзло, мабуть, більше за тебе,
тому й тулиться щільніше до тіла.
поки ти, зібгавши ноги в голодних чоботях,
відпочиваєш на бордюрі і крутиш головою на всі боки,
ніби намагаєшся увібрати крізь очі
кожну найтоншу пульсацію світу.
електричними дротами дощ запізнілий
морзянкою відстукує останні новини
в облуплені будинки з чудернацькими
гостроверхими дахами,
що ховають за рештками штукатурки
шрами мрій під назвою «незбулися»
або збулися невчасно.
а в цьому дворі як-не-як,
осінь, хоч із запізненням, — прийшла.
пацають калабанями, мов пацєта,
дітлахи в незграбних комбінезонах,
розфасовують краплі по кишенях,
мов цукерки,
лапають дощ язиками
під небом, що скидається
на підсмажене вершкове масло
і розтікається видноколом.
там сонце-акробат зависло
на самому краю піддашшя.
скоро й ти збиратимешся туди на гору
по драбині залізній.
підбиватимеш ложе з соломи.
а вже вночі, у компанії голубів
питимеш, обпікаючи піднебіння,
міцну настояну ніч із пакетика за гривню п’ятдесят,
дивитимешся в отвори у шифері,
як маякують з далеких галактик зірки.
і слухатимеш, як важко дихає крізь міцний сон
двір,
що приліг біля річки,
вкрившись підстилкою з листя,
на Сухому Фонтані.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800877
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 26.07.2018
автор: Олег Дорош