[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KDIjEyZ3zTI
[/youtube]
Ми лаєм дощ, а він це розуміє
І з нами, ніби грається в жмурки.
Чомусь приходить часто, як стемніє,
Тоді стає він дуже говіркий.
Застукає в вікно, як гість незваний,
А то по підвіконню загримить.
Неначе він чекає все ж пошани.
Продовжує щосили лопотіть.
На хвильку лиш притихне.. спочиває.
І з вітром тут про щось погомонить.
Та лиш один, один він точно знає:
Ніхто його не зможе зупинить.
На ранок все затихне: збився з сили,
Лиш краплі нагадають нам про дощ.
Забили у литаври небосхили.
Пробили промінці туману товщ.
А крапельки, не бусинки на гілках.
Це - діти, що родились від дощу.
Нехай вони маленькі, дуже мілкі.
Та я ж від вітру їх не захищу.
Тремтять вони й на сонце позирають,
Та прийде час і вип"є їх земля.
А поки що навкруг всіх розважають:
Які гарненькі, ніби з кришталя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800862
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2018
автор: Н-А-Д-І-Я