Білим по білому – вишито світло...
Думаєш – марно...скажеш – не видно?
Зоряним світлом, в мережанім полі
Ластівку білу і чисту тополю.
Білим по білому – серденько б’ється,
Білим по білому – щастя у серці.
Біль незгасаючий, рідні рамена,
Снігом засріблена доля вогненна.
Білий вітрисько – голосу струни,
Дотиком ніжним у сонячних рунах
Янголом білим обійме калину!
Думаєш, сон це, він знову загине?
...Білим люцифером зранена крига,
Креше і ріже, не знає відлиги!
Книга – забілені зваблені муки,
Згубою нищить, заломлює руки!
...Білі злітаються круки несмілі,
Душу здираючи вельоном білим!
І вже немає її в білий щем,
Біль –не змивається білим дощем!
...знаєш...кохання... ні чорним, ні сірим,
...ні бірюзовим...ні зчервонілим,
В серці погарах не зшиєш ніяк,
Білого літепла зболений знак.
Білі шляхи на твоїй вишиванці...
Білі путі – сонця й світла обранці...
Буде колись все по-білому, знаєш?
Білого щастя в душі не втримаєш!
вірю...голубкою...білою-білим,
згодом....зігріється...серце зотліле....
©Тетяна Прозорова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800575
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2018
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)