Липневий вечір. Ще зовсім не пізно.
Бурштиново вікна глядять з-під дахів.
Туман зомлілий пливе по карнизу
Під небом муругим, над плачем птахів.
Зволожена тиша спокоєм дише,
І місяць рогами розкидав фосу.
Самотності холод укутує душу,
В минуле веде манівцями несну.
А я ще чекаю і вітру, і грому,
Щоб небо розтало в огні почуттів,
Хоч згідна втішатися щастю земному,
Вернути котре б ти мені захотів.
Фоса—замет, кучугура
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2018
автор: Valentyna_S