В величне небо очі підійму,
Там знов хмарки німе кіно транслюють.
Невже таку безмежну красоту,
У нашім світі майже не цінують?
Грайливе сонце пестить дітвору,
І вітер загляда в усі ворота.
Здається, що із ним я полечу,
Бо на землі вже бути не охота.
Відкриється мені чарівний світ,
Із висоти пташиного польоту.
Більше нема кордонів і мостів,
Й людей, які постійно у турботах.
Тільки тепер я істину збагну,
Чому людина прагне так літати.
Не вистачає їй лиш одного,
Себе насправді вільним відчувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799918
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2018
автор: Зубик Наталія