[i]Моє мовчання - тиша світу,
така співзвучно досконала
умиротворена краса.
Неначе вся Земля заснула
спокійним пелюстковим сном.
Лиш чути як пісок із часу
щось висипає для блаженства.
То - певно дощ котрий із ранку
ледь чутно нотки підхопив
у спів пташиний перелив,
й рікою розійшовся в тілі...
Чи може вітру легкий подих
мені щось весело шептав,
як я на призьбі позіхав
і думав, що усе гаразд.
Десь щезли всі автомобілі,
спинились справи наболілі.
Немає ріжучого слова :
новин, пліток, печалі, зла.
Є тільки сутність мовчазна,
лиш серце б"ється наче дятел.
І я мов дерево стою
десь осторонь людей, -
кремезне, мудре, незворушне.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799870
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.07.2018
автор: Мандрівник