Літати журавля навчала жаба,
Зелена змалечку була така нахаба.
Не так присів, не так розправив крила,
Ти ж птах, а не якась цеглина, брила.
Рівніше! Нижче! Вище! Не тим шляхом!
Стирчить на шиї в нього гострим цвяхом.
Твоє "курли" до неба зовсім не пасує,
Лиш благородне "ква" Творець Небесний чує.
Минали дні, роки йшли чередою,
Звик журавель, зріднився із бідою.
Хоча на роздуми наводила "опіка":
Навіщо мені поруч ця страшна базіка?
А як же, це вона літать навчила.
Вона? Але ж у мене, не у неї крила...
І от вчергове піднялись вони за хмари,
Знов жаба за своє: Всі журавлі - нездари!
За вдачею пернатий був добряк,
Сказав: То покажи літати як?
І вже по заданому журавлем маршруту
Летить із криком: Я ж без парашутуууу!
Ще шкодуватимеш! - Волає все гучніше.
Шкодую вже! Вчинити б так раніше...
Хай згине в Україні плем'я те вороже,
Що вчить літати нас, але саме не може!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799644
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2018
автор: Ірин Ка