Як повінь, заливає почуттям,
і я смакую джерело кохання,
я свого серця іншій не віддам,
хоч плід зірву із дерева пізнання.
У тім саду лише для нас світанки,
і дивні ночі, сповнені чуттів,
а зорі в небі, наче витинанки...
Лише тебе одну пізнати я б хотів!
І цвітом вишитим стелитиму рядни́ни,
тобі в своїх долонях сонце принесу...
Тобі, тобі... лише тобі одній віднині
я, замість вітру, розплітатиму косу...
16.07.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799512
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2018
автор: Пасічник Анатолій